РОЗДІЛ 2. Від традиційного “культурництва” до політичного протесту (літературна
критика та публіцистика українського самвидаву 1960 – 1972 років)
2.1. Нові віяння в літературній критиці та публіцистиці у часи “хрущовської
відлиги”………………..................................................................................................70
2.1.1. Зрушення у царині літературної критики (кінець 1950-х – початок 1960-х
років)………………...................................................................................................70
2.1.2. Підцензурна публіцистика самвидаву як невід’ємна складова літературного
процесу 1960-х
років………………....................................................78
2.1.3. Три “скали одвертости” літературної критики та публіцистики 1960-х
рр.........................................................................................................................80
2.2. Зародки українського самвидаву (1960-1962
рр.).......................................87
2.3. Від мовно-літературної проблематики – до суспільно-політичного протесту
(1963 – 1965
рр.)............................................................................................94
2.3.1. Захист української мови та культури як найболючіша тема самвидаву (1963
– 1965
рр.)……………........................................................................................94
2.3.2. Боротьба за громадянські свободи й права в українському самвидаві (1963
– 1965
рр.)……………......................................................................................100
2.3.3. “Усний”самвидав як одна з форм поширення позаофіційної інформації (1963
– 1965
рр.)…………...........................................................................................106
2.4. Самвидав 1965 – 1972 років як провідна форма існування альтернативної
культури та літератури
………..................................................................................113
2.4.1.”Перша хвиля арештів” 1965 р. – імпульс до відкритого протистояння й
політизації самвидаву
………….................................................................................113
2.4.2. Національне питання та національна політика СРСР як центральні теми
публіцистичного самвидаву другої половини 1960-х
рр….....................................117
2.4.3. Перші “антології” дисидентського руху
…………................................123
2.4.4. Радикальна течія політичної публіцистики українського самвидаву..129
2.4.5. Інформаційно-протестний самвидав
………….......................................136
2.4.6. “Фаховий” літературно-критичний та науковий самвидав……….......141
2.4.7. “Український вісник” як перший самвидавний
журнал........................172
ВИСНОВКИ…………………………………………........................................179
ДОДАТОК
А........................................................................................................189
ДОДАТОК
Б........................................................................................................192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ.......................................................209
ВСТУП
Протягом багатьох років питання, пов’язані з виникненням та поширенням в
Україні опозиційної літератури ? самвидаву ? залишалися забороненою темою для
дослідження. Офіційна боротьба з цим неформальним явищем почалася ще з “Указу о
тех, кто взаперти пишет” Петра І. Царська, а пізніше радянська пропаганда
переконувала співвітчизників у відсутності будь-якої опозиції в країні. Авторів
самвидаву офіційні органи влади спершу називали “розкольниками”,
“революціонерами”, а в 1960-ті рр. ? „буржуазними націоналістами”, „агентами
іноземних розвідок”, „кримінальними злочинцями”.
Не варто забувати про те, що явище альтернативної культури й літератури як форм
опозиційного мислення існувало й буде існувати завжди, в кожній країні світу, з
будь-яким суспільно-політичним устроєм. Можливі лише різні варіації терміну
“самвидав” у різні історичні епохи: “списки”, “рукописи”, “воровские послания”,
„подметные грамоты”, “еретические трактаты”, “захалявна література”, “задротяна
література”, “позацензурні видання”, “самсебяиздат”, “самиздат”, “антирадянська
література”, „відписи”, “самдруківські видання”, „копії”, “підземна
література”, “інтернет-культура” тощо. Різниця полягає лише в тому, що в
демократичних країнах такий вид інтелектуальної діяльності існує відкрито, а в
тоталітарних – перебуває поза законом.
Самвидав – це світове явище за своїми масштабами й універсальне за своїм
призначенням. Воно лежить на перетині багатьох наук: літературознавства,
мовознавства, історії, психології, суспільствознавства, політології,
культурології тощо. За природою існування самвидав є явищем протиборства
опозиційно налаштованої інтелігенції й офіціозу, а, отже, воно завжди ставало
вимушеним кроком ? в нього “заганяли” представників альтернативної культури.
Тому під словом „самвидав” ми розуміємо не так текст, як специфічний спосіб
побутування суспільно значущих непідцензурних документів, що полягає в тому, що
їх тиражування відбувається поза авторським контролем в процесі їх
розповсюдження в читацькому середовищі. Автор може лише „запустити текст в
самвидав”, а подальша його доля від нього не залежить.
В історії української літератури самвидав як форма опозиційної літератури має
поважну тисячолітню історію і, практично, у всіх літературних епохах знаходить
собі місце. У 1960-х роках самвидав пов’язуєть