РОЗДІЛ 2
ТИПИ ЦІЛІСНОСТІ ЛІРИЧНИХ ТВОРІВ.
2.1. Дихотомія типів цілісності в дії: гомогенний і гетерогенний типи.
На першому етапі застосування наших гіпотетичний міркувань щодо текстуальних
студій розглянемо твори, які унаочнюють попередні висновки про типологію
цілісності. Звернімося до двох творів, близьких за поетичною темою й часом їх
створення, що сприятиме типологічному зіставленню художніх систем.
У даному випадку це поетичні інтерпретації музичної теми і пластики танцю –
“Фокстрот” М.Бажана [8, с. 96-97] та “Шопен” М.Рильського [155, с. 205-206],
створені відповідно 1928 р. та 1934 р. митцями різних ідейно-естетичних
спрямувань, але однаково залюблених у світ прекрасного.
Обидва поетичні твори показові з погляду взаємодії мистецтва слова, музики та
їх втілення у пластиці танцю і розкривають цілісність сприйняття та
словесно-образної інтерпретації творів музичного мистецтва. Ці поезії
відтворили події і настрої тих часів, коли молода українська генерація у 20-х
роках ХХ століття переживала своєрідний “вибух” (Ю.Лотман) у мистецтві:
створення різноманітних експериментальних театрів, які по-новому трактували
класичні твори (зокрема, театр Леся Курбаса), інтенсивні новаторські шукання у
музичній сфері, де композитори поєднували українські традиції з шедеврами
європейської культури (наприклад, музичні твори К.Стеценка, В.Лятошинського). В
культурному житті України на той час спостерігається тенденція до інтенсивного
(іноді досить хаотичного та експресивного) пошуку нових форм вираження у
мистецтві, нового стилю поведінки, нового типу мислення. Одні митці через
епатаж – “секс, спорт і скандал”[209] (наприклад, футуристи) намагалися донести
суспільству свої новаторські ідеї, другі – кохалися у естетиці форми, у
пластиці, спираючись на традиції античності (наприклад, неокласики). Відтак,
мистецькі шукання 20-х років тяжіли до двох полюсів – традиціоналізму і
новаторства. Водночас в аспекті цілісного сприймання певного мистецького явища
та способах його вираження автором так само відбувається новий етап формування.
Зокрема, з’являється можливість для митців із гомогенною та гетерогенною
творчими установками за допомогою новаторських форм зосередити увагу читача
(а водночас і зацікавити його) на: з одного боку – певній декларативності,
імперативності (футуристи), а з іншого – на латентності, толерантності
(неокласики).
Сучасники впродовж кількох десятиліть ХХ ст., М. Бажан і М. Рильський досить
рано заявили про себе як митці різних спрямувань, естетичних уподобань, стилів
мислення. Проте однією з характерних особливостей, що зближувала ці непересічні
особистості в культурному житті, була зацікавленість світом музики, пластикою
танцю, що й позначилося на тяжінні одного митця до гомогенного, а іншого – до
гетерогенного типу сприйняття дійсності в її цілісності. Зокрема, ліричний
вихід такого тяжіння обох поетів знаходимо у їх творчості. Прагнення М.Бажана і
М.Рильського поєднати в ліриці майстерність слова, музикальне оформлення та
пластику руху доводить їх намагання цілісно означити певне явище, створивши
синтез мистецтв у прагненні до довершеності й гармонії.
Зіставлення “Фокстроту” М.Бажана [8, с. 96-97] та “Шопена” М.Рильського [155,
с. 205-206] дає можливість встановити особливості авторських установок і тим
самим осмислити деякі “секрети творчості” письменників. При цьому предметом
нашої уваги є проблема диференціації типів цілісності творів як результатів
творчо-психологічної відмінності авторів.
Про інтенсивність літературного життя 20-х років свідчить активізація
символізму, імпресіонізму, експресіонізму і футуризму, романтичних і
реалістичних тенденцій; водночас діяли більш чи менш організовані угрупування
(наприклад, футуристи), а також “кола митців” (неокласики), творчість яких
характеризується значними відмінностями.
Проте і серед таких антиномічних літературних угрупувань існують явища, які
можна вважати показовими і з погляду історичного контексту, і в теоретичному
плані. Вони є переконливим доказом можливості високохудожніх, цілісних явищ при
різнотипності поетичних систем.
Осмислюючи поетичний доробок ранньої творчості М.Бажана і М.Рильського, можна
помітити певні розбіжності в їхніх ідейно-естетичних уподобаннях. М.Бажан був
представником організації “Аспанфут” (голова М. Семенко), яка “войовничо
нападала на прихильників традиційних мистецьких форм, пропагувала урбанізацію
культури й експериментаторство аж до деструкції” [105, с. 25]. Сам М. Бажан, як
подавала газета “Більшовик” в інформації про один із диспутів 1924 р., “кидав
смертельні гасла на адресу класичного мистецтва і тих дегенеруючих явищ, що
внаслідок його існують до цього часу” [15]. Ці гасла М.Бажана були не настільки
гострими, як зазначає “Більшовик”, проте переконання поета дійсно залишалися на
боці новаторства, в якому він вбачав розвиток поетичного слова і відповідність
цього слова часові, прогресу.
М.Рильський, як відомо, входив до “неокласиків”, світоглядні переконання яких
(що пізніше засвідчує митець) були спрямовані насамперед на зміцнення строгих,
класичних традицій: “У теоретичних твердженнях (їх) було багато спірного, а то
й невірного, -- та про це можна було б говорити лише тоді, коли б читачам була
відома спадщина тієї групи,... апологетами “чистої краси”, “мистецтва для
мистецтва” і тому подібних нісенітниць неокласики себе ніяк не вважали і не
проголошували. Естетичною платформою, яка їх об’єднувала, була любов до слова,
до строгої форми, до великої спадщини світової літератури” [155, с. 6].
Твори, до яких ми звертаємося в даному випадку, яскраво виражають естетичні
позиції обох поетів. Для осмислення своєї доби
- Київ+380960830922