РОЗДІЛ 2
ІСТОРІЯ НАЗВ БОГОСЛУЖІНЬ
2.1. Загальні назви богослужінь
Одним із важливих складників вияву християнської віри в церковній практиці українців виступає богослужіння. Християнське богослужіння - складний онтологічний комплекс, що поєднує в собі велику кількість значущих, а отже, обов'язкових, компонентів, які не просто символізують, а уособлюють чи навіть уприсутнюють ті Божественні реалії та явища, які позначають собою (СЦОТ, с. 5).
Упродовж усього історичного розвитку богослужбово-обрядової лексики української та інших слов'янських мов на позначення поняття "богослужіння" вживали різні терміни. Це були прямі лексичні запозичення та кальки.
Служба. Найзагальнішою назвою для поняття "богослужіння" нині виступає лексема служба - дериват від дієслова служити, пор.: слуга - служити - служба (Ф., ІІІ, с. 676). Праслов'янське sluga, sluziti - споріднене з лит. slauga 'служба, служіння, слуга', slaugyti 'підтримувати, допомагати'; дірл. slog (sluag) 'військо, загін'; виведення від іє. *sel- 'рухатися, текти', як і зближення з псл. sluxati, slysat 'чути' (ЕСУМ, V, с. 309). На думку І. Огієнка, служіння Богові - це калька з давньоєврейського avodah, так само і Служба Божа непрямо походить з єврейського через грецьке літургія з leito - 'прилюдне' і ergon - 'діло, чин'(ЕССУМ, ІV, с. 279).
У старослов'янській мові лексема слоужьба була багатозначною. Разом зі значеннями 'служба'; 'турбота'; 'обслуговування'; 'прислуга'; 'справа, робота'; 'користь'; 'допомога'; 'культ'; 'жертва'; 'жертвоприношення', лексема слоужьба у перекладних пам'ятках старослов'янської мови функціонувала зі спеціальною семантикою 'богослужіння'; 'літургія, меса', напр.: Повєлh вьсвід ... црuкви затворити нє творити вь нихu обuчьнuихu слоужuбu (SJStSl, XXXVII, с. 120). Бuваєт(u) прочєи чин(u) слоужuбh до конца (SJStSl, XXXVII, с. 120). Да нє поють мuша, рекuше слоужьбu (SJStSl, XXXVII, с. 120).
У світських пам'ятках давньоукраїнського періоду лексема слоужьба 'богослужіння; літургія' (Ср., ІІІ, с. 431), виступала як гіперонім для тематичної терміногрупи назв церковних богослужінь. Зазначемо, що церковно-термінологічне значення лексеми слоужьба передавалося переважно в сполученні з конкретизувальними означеннями ст((а", цьрковна", доуховьна", напр.: Wни же придоша в Нhмци и сuгл#давше црквную службу (ПВЛ, с. 107); Вu црквьнhи же слоужьбh (ХІІ, Уст., с. 114); Самu же бh и "ко вuстанощи слоужьбоу сuтворити (СП, с. 106); О доуховьнhи слuжьбh (1073, Ср., І, с. 747); И тако вьс# слuжьба ихu сu бл(ословлени~мь сuвьрьша~тьс# (ХІІ, Усп. зб., с. 48 г); Да вu ветuсhи цр(кви по вьс# дни слоужьба ст((а" творитьс# (ХІІ, Усп. зб., с. 66 б); Служба святаа творится (ХІІ, КП, с. 76).
Як видно із наведених контекстів, прикметники-конкретизатори (ст(а", црьковна", доуховьна") дають змогу розрізняти спеціальну семантику лексеми слоужьба від світської.
Як уже зазначалося, крім спеціального значення 'богослужіння', у конфесійних і світських пам'ятках ХІІ ст. термін слоужьба функціонував ще із семантикою 'Літургія', напр.: Коньчаша литоурги\ рекuше слоужьбоу поклонис# старьць ст(оумоу гробоу (СП, с. 89); Прозвутерu прос# вина на слоужьбоу ст(u" литурьги" (ХІІ, Усп. зб., с. 51 б); Чинu вьс писанu. Во Ивановh слоужьбh (XII, Служ. Варл., с. 1); Слоу(ж)ба ст(го И(w Златооустаго (XII, Служ. Варл., с. 11); Слу(ж)ба ст(го поста (XII, Служ. Варл., с. 20); (лико же уобо подобаше слоужьбh вu бжственыхu пhниихu оуставити (ХІІ, Уст., с. 196); (ко же игоуменоу годh боудеть речена" служба да испuлн#~тьс# (ХІІ, Уст., с. 214).
Свого церковно-термінологічного значення 'богослужіння; відправа, літургія' іменник служба не втратив і в період функціонування староукраїнської мови, напр.: Сегодня ездилемu рано вu крепость св. Креста и у служби билемu (Т.Мат., ІІ, с. 331); А слузи сутu, которыи вhруютu и дають слово на службу, то сутu владыци, попове, дякуны (XVI, СУМ 2, VII, с. 30); Слuжба Повсєднєвна# кu Гд((u нашємu (1690, Пол., с. 167); Слuжба Воскрєсна гласа шєстого (1690, Пол., с. 149); И вся совершенная аггельскому чину подобная служба от архієреїв (1605, СУМ 2, І, с. 133).
Спеціальне обрядове значення 'літургія' у пам'ятках староукраїнської мови лексема служба реалізовувала в сполученні з конкретизуючими лексемами божая, божєствьньная, напр.: Про то я... записала есми... к монастыру... сєло Корчичи... и зо всими тыми доходы, што коли предкомu нашимu тые корчичане давали и намu самимu, а по тому игумену Спаскому Андрею... ижu бы себh держалu попа, ижu бы кождого дня не вмешкала Божая служба (1401, ССУМ, І, с. 107); Служити б(ж(с)твєннuю слuжбu важи(л)с#, и вс# сщ(єнна# дh(и)ствuєшu бє(з)стра(ш)нє вынашє(д)ши собі и по(д)даючись по(д) иноє дх(овєнство и иныє сuды (1593, СУМ 2, ІІ, с. 62); И аще сам с(титель Б(ж(с)твеннuю Слuжбu сuвершити хощєтu, вшедu вu Цр(кwвu, wбычна# сuвершаєтu пре(д) с(тыми дверми млт(вы (1646, ТПМ, І, с. 148).
Лексема служба міцно закріпилася в українській мові. Її обрядову семантику 'обідня, богослужіння' фіксують українські словники (Гр., IV, с. 153). Крім того, у сучасній українській мові вона полісемантична і в одному зі значень входить до української церковної термінології як термін на позначення богослужіння, напр.: Співи з вечірньої служби (1925, МУПЛ, с. 21); В службі з дияконом священик подає тільки кінцеві виголоси (1972, СІ, с. 89); Якщо береться служба за якусь потребу, то вона попереджується службою недільною (1992, Тип., ІІ, с. 54); Службі передує Діянь святих апостолів, після чого йде Опівнічна з каноном Великої суботи (2004, УПЦК, с. 43);
Служіння. Грецька лексема ??????? 'служіння; служба, служіння Богу' (В., с. 752) запозичилася старослов'янською мовою у вигляді семантичної кальки слоужєни~ зі спеціальною семантикою 'богослужіння; церковна служба': W благовuгодьнh трhбh быти словесuноумоу сємоу слоужєнью нашємоу (СС, с. 613).
Українська мова ХІ - ХIV ст. від старослов'янської успадкувала лексему слоужєни~. На давньоукраїнському мовному