Вы здесь

Самоактуалізація особистості в культурі постмодерну

Автор: 
Чаус Андрій Денисович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U001527
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

розділ 2.2. Постіндустріальне суспільство: соціально-економічні виміри культури постмодерну

Становлення культури постмодерну, зазвичай, пов'язується з подіями, що відбуваються винятково у царині філософії, науки, мистецтва, політики тощо. Складається враження, що поза увагою залишається досить істотний чинник для становлення і розвитку постмодерністських тенденцій, як перетворення у галузі виробництва. Відомий той факт, що ці зміни найбільш достеменно окреслені в теорії постіндустріального суспільства, основу якої складають праці Д.Белла, Д.Рісман, А.Тоффлера, З.Бжезинського, Дж.Гелбрейт, А.Турена та ін. Сам термін "постіндустріальне суспільство" виник у Сполучених Штатах, де на рубежі п'ятидесятих-шістдесятих років американський соціолог Даніел Белл плідно застосовував його у своїх лекціях для визначення й опису нової стадії в розвитку американського капіталізму. Спочатку постіндустріальне суспільство розглядалося з раціоналістичних позицій лінійного прогресу, зростання економіки і підвищення добробуту, пов'язаних із процесами технізації праці. Згодом даний термін набуває нового значення. Кінець 60-х років відзначений широким розвитком теорії постіндустріального суспільства [13], відмітними рисами якого постають такі: масове поширення творчої та інтелектуальної праці; якісно зрослий обсяг і значення наукового знання та інформації, розвиток засобів масової комунікації, перевага у складі економіки сфери послуг, науки, освіти, культури над промисловістю і сільським господарством. Постіндустріальне суспільство розглядається дослідниками як якісно новий ступінь розвитку не тільки західної цивілізації, але й усього людства [159]. У 70-і й 80-і роки доктрина постіндустріального суспільства продовжує розвиватися переважно як футурологічна та соціологічна теорія, покликана описати вплив новітніх інформаційних технологій на соціум. Так, Д.Белл стверджує, що в XXI сторіччі принципового значення для економічного і соціального життя, для засобів виробництва знання, а також для специфіки трудової діяльності людини набуває розвиток нового соціального ладу, підставою якого будуть слугувати телекомунікації. Становлення постіндустріального суспільства дослідник пов'язує з технічною революцією, що розгортається в організації й обробці інформації і знань, у якій провідну функцію виконує комп'ютер [12, с. 330]. Комп'ютер, на думку американського соціолога, виступає ознакою та водночас матеріальним носієм технологічної революції - "саме комп'ютер докорінно трансформує суспільство другої половини ХХ століття" [12, с. 331].
Теоретики постіндустріального суспільства у своїх соціально-філософських побудовах пропонують особливе бачення історичного процесу, яке можна сформулювати як тристадійну концепцію. Вони виокремлюють у розвитку соціуму три історичних стадії - аграрне або доіндустріальне, індустріальне, постіндустріальне або інформаційне суспільство. Так, перебуваючи під впливом цієї парадигми, Тоффлер називає новий тип цивілізації "суспільством третьої хвилі", хоча данне поняття отримує доволі образного і метафоричного характеру [159, с. 286].
З філософської точки зору для позначення сформованої з кінця 60-х років соціокультурної реальності краще використовувати поняття "постмодерн", адже у порівнянні з поняттям "інформаційне суспільство", воно є більш загальним за обсягом, і з його допомогою можна окреслити практично всі сфери і підсистеми суспільства. Слід зауважити, що теорію постіндустріального суспільства вірніше буде вважати однією з соціологічних доктрин, що виражають постмодерністський світогляд. Проте значення цієї теорії для осмислення сутності постмодерну є досить вагомим, оскільки вона дає ключ до розуміння науково-технічної бази постмодерної культури. Виходячи з цього положення, спробуємо зіставити постмодерністські тенденції в культурі з результатами поширення новітніх технологій, які характеризують постіндустріальне суспільство і відрізняють його від попередніх стадій розвитку соціуму. Треба при цьому відзначити, що теорія постмодерну ґрунтувалася на більш широкому інтелектуальному базисі, ніж будь-яка інша соціологічна концепція цього часу. Тому що прагнення вийти за рамки модерну об'єктивно існувало з того часу, як стали очевидними соціальні вади індустріальної системи, і пошуки такого виходу рухалися не тільки в соціально-економічному аспекті, але й пов'язувалися з дослідженням рис особистості людини.
Отримавши поштовх для розвитку на хвилі соціальних трансформацій 60-х, постмодерн став досить привабливим, але при цьому і найменш вдалим плином, що втілив розуміння швидко мінливого світу, а також революційні чекання тих часів. На цьому етапі постмодерн ще не був наукою, якою він став у другій половині 70-х, коли основи нової світобудови вже були закладені, а соціальні й економічні тенденції успішно пояснені в рамках постіндустріальної концепції. У міру того як реальна революційність ставала усе менш помітною, схоластичний дух теорії виявлявся усе більш явним. Акцентуючи увагу на різкому прискоренні соціальних змін на етапі становлення постмодерну, дослідники в той же час не відмовлялися й від трактування Модерну як доби, що заперечує саму ідею суспільства, руйнує й заміщує її ідеєю постійної соціальної зміни; у результаті виявлялося, що не тільки сучасне суспільство варто розглядати як постсучасне, але й динамізм його обумовлений не меншим динамізмом, ніж був присутній у минулому [75, с. 32].
Теоретикам постмодерну вдалося пов'язати аналіз індустріального ладу як гранично індивідуалістичного з акцентом на властиве цьому періоду домінування поняття "ми" над поняттям "я"; вони навіть підкреслили, що подібне домінування було настільки сильним, що спонукало до виникнення спільнот, які можна розглядати як масу, яка не виступає, на їхню думку, реальним суб'єктом соціальних процесів. З цієї позиції вони підходили до постмодерної доби не тільки як до періоду домінування "я" над "ми", але і як до "розщеплюючої" це "я", що робить людину одночасно і суб'єктом соціального п