Судово-психологічна експертиза неповнолітніх, обвинувачуваних за агресивні злочини.

РОЗДІЛ 2
СУДОВО - ПСИХОЛОГІЧНА ЕКСПЕРТИЗА НЕПОВНОЛІТНІХ, ОБВИНУВАЧУВАНИХ ЗА АГРЕСИВНІ ЗЛОЧИНИ
2.1. Сутність і специфіка судово-психологічної експертизи неповнолітніх та межі її компетентності
2.1.1. Проблеми становлення судово-психологічної експертизи
Під експертизою у широкому розуміння слова зазвичай розуміють проведення експертом або групою експертів дослідження характеристик певного об'єкта для підготовки прийняття рішення. Прикметною рисою експертизи як процедури виміру є те, що в якості "приладів" виступають люди, спеціалісти у певній галузі знань, оскільки самі об'єкти або їхні характеристики є суб'єктивними, та поки ще не існує об'єктивних приладів.
Сфери застосування знань спеціалістів-експертів різноманітні: управління соціальними процесами, регіональне планування і прогнозування, визначення професійної придатності, ступеня працездатності й інвалідності, слідча і судова практика тощо [59, с.115-121].
Судово-психологічна експертиза (СПЕ) є одним з видів судових експертиз і, відповідно, одним із засобів встановлення істини у судочинстві, джерелом доказів у справі. Удосконалення засобів встановлення істини знаходить своє вираження у появі нових і подальшому розвитку вже існуючих видів судових експертиз.
Судова експертиза - це особлива процесуальна дія, яка суворорегламентується законом.
У статті 75 КК України говориться про те, що експертиза призначається у випадках, коли для розв'язання певних питань у ході справи необхідні наукові, психологічні або інші спеціальні знання. Під спеціальними розуміють ті знання, які пов'язані з певною спеціальністю і спеціалізацією. До цих знань як атрибуту судової експертизи не належать юридичні знання, за винятком криміналістичних, які можуть використовуватися під час проведення криміналістичної експертизи [93, с. 56].
У процесі проведення попереднього слідства і судового розгляду, на кожному етапі у центрі уваги завжди знаходиться людина зі всіма індивідуально-психологічними особливостями, не можуть не виникати питання психологічного характеру. Одні з успіхом вирішуються на основі професійного і життєвого досвіду слідчого або судді, інші ж вимагають експертного розв'язання [85, с.67-69].
Багато складних закономірностей і механізмів психічної діяльності людини, які досліджуються психологією, не є загальновідомими. Для їхньої констатації й оцінки необхідне проведення кваліфікованого дослідження, що потребує спеціалізованої теоретичної підготовки і професійного володіння спеціальними психологічними методами і процедурами. Спроби розв'язання питань, які потребують застосування спеціальних знань, на основі так званого здорового глузду можуть викликати серйозні слідчі і судові помилки. Подібна практика суперечить ст.ст. 54 і 59 КПУ України і положенням процесуальної теорії про недопустимість поєднання в одній особі функцій слідчого й експерта, судді та експерта.
Безумовно, висновки психологічної експертизи, як і будь-якої іншої, не визначають у завершеному та юридично визначеному смислі жодної з обставин предмета доказу, як він формулюється у відповідних положеннях закону, не мають заздалегідь встановленої сили доведення провини. Це прерогатива особи, яка веде дану справу [89, с.56-58].
Експертиза ж встановлює окремі доказові факти, на основі яких приймаються рішення у карних і цивільних процесах. Хіба проводиться психологічна експертиза в адміністративному процесі, хоча і в ньому виникають психологічні проблеми, оскільки у центрі уваги цього процесу знаходиться особистість, її взаємостосунки з навколишнім світом, іншими людьми?
Перші спроби (кінець ХІХ - початок ХХ ст.) використання даних психології у судово-слідчій практиці належать німецьким юристам і психологам К.Марбе, Ж.Варендоку, В.Штерну, Е.Клапареду та іншим. У своїх дослідженнях вони гранично підійшли до можливості проведення експертизи у суді, завдання якої полягало у передачі суб'єктивних станів потерпілого або обвинуваченого, які виникали у ході судового розгляду. Особи, запрошені в якості експертів, повідомляли суду про свої суб'єктивні стани залежно від того, в чий образ вони входили, а суд використовував ці дані, посилаючись на них при винесенні вироку. Ці психологи залишили цікаві, хоча і спірні зразки перших висновків СПЕ [109, с.73-75].
Основна увага і зусилля перших експертів-психологів були спрямовані на вирішення методологічних питань, що призводило до виникнення серйозних прогалин у галузі теорії СПЕ.
Недостатність уваги юристів і психологів до теоретичних проблем СПЕ призводило до помилок у розумінні предмета, об'єкта СПЕ та її реальних можливостей. Серед найсерйозніших помилок можна назвати перебільшення реальних можливостей СПЕ, спроби вивести її за межі загальноправових і процесуальних принципів використання спеціальних знань у карному процесі, істотно розширити її компетенцію. Ця тенденція простежувалася, перш за все, при використанні показань свідків - від психолога очікували висновків про їх достовірність. Наприклад, В.Штерн вважав, що функція слідчого повинна обмежитися лише збиранням доказів, оцінка ж їх повинна бути передана психологу і ґрунтуватися виключно на даних лабораторних досліджень і знань механізмів та закономірностей психічних функцій. При цьому забувалося, що судження про достовірність показань становить невід'ємну функцію органів правосуддя [58, с.249-250].
Основним недоліком у теорії і практиці СПЕ обвинувачених у цей період її розвитку слід вважати відсутність у більшості випадків чітких уявлень про цілі, задачі, основні напрямки досліджень. Тому правильна думка про необхідність і можливість дослідження особистості обвинуваченого трансформувалася у розмиту ідею медико-психологічного дослідження кожного підозрюваного і обвинуваченого, якому загрожує покарання у вигляді позбавлення волі.
Неправильне уявлення про межі компетентності СПЕ призводило до того, що експерти-психологи вирішували не тільки свої професійні задачі, але й питання правового характеру або погр