РОЗДІЛ 2
КОМУНІКАТИВНІ МЕХАНІЗМИ ТА ЇХ РОЛЬ У СУСПІЛЬСТВІ, ЩО ГЛОБАЛІЗУЄТЬСЯ
2.1. Дискурс як один з механізмів комунікативної моделі в демократичних процесах
В цьому розділі ми ставимо завдання розглянути комунікативні механізми і з'ясувати їхню роль в регулюванні суспільних відносин. Якщо говорити точніше, то як вони можуть корегувати демократичні процеси.
Чому саме акцент робиться на комунікативній теорії, а не на теорії цивілізацій чи на концепції універсальності? У межах цивілізаційної теорії наголошується на особливості одиничного, його специфічному визначальному значенні. Проте локальні теорії не можуть бути моделлю легітимації за умов глобального світового суспільства. Так і концепція універсальності з її ідеями прогресу, загальнолюдської цивілізації тяжіє до виділення головного учасника всіх світових подій, який має відігравати визначальну роль. А от комунікативну теорію варто спробувати частково застосувати при розгортанні дійсно демократичних процесів.
Отже, особливість комунікації різних політичних інститутів свідчить про рівень їхнього демократизму і дає зрозуміти, чи це просто формально обумовлено для їхньої подальшої взаємодії, чи дійсно функціонує і виконується.
Відкритість комунікації є особливою і визначальною темою досліджень Ю. Габермаса, К.-О. Апеля, К. Ясперса. Чому в дослідженні зупиняємося саме на них? Тому, що на сьогодні, обґрунтовуючи проблематику, пов'язану із темою комунікації, як правило, зупиняються на їхніх ідеях. Також варто пригадати і вітчизняних дослідників М. Бахтіна, Ю. Лотмана, М. Мамардашвілі. У М. Бахтіна - це ідея діалогу як постійного спілкування в культурі та ідея прихованого адресата або опонента в тексті, без якого сенс тексту неясний. У М.Мамардашвілі - концепція узгодженості суспільного знання, ідея простору перетворення і змістовний характер комунікації.
Слід сказати, що комунікативна теорія має декілька типів стратегії свого функціонування, зокрема презентація, маніпуляція, конвенція, які кожна по-своєму відображаються за їхнього застосування при функціонуванні демократичних процесів.
Сучасна ситуація взаємодій і на міжнародному рівні потребує координування і встановлення оптимальних "правил гри". Адже співіснування такої кількості політичних інститутів в умовах глобалізації веде за собою необхідність більш надійного міжнародного порядку. Але ефективність його функціонування може бути досягнута на основі створення умов для реалізації інтересів і збереження цінностей не лише держав і міждержавних утворень, а й самих різних соціальних спільнот.
Чи варто говорити про необхідність розгляду даної проблематики міжнародних взаємодій? Звісно, що так, бо прогресивний розвиток більшості держав, які можна охарактеризувати як складні самоорганізовані системи, містить в собі посилення процесів інтеграції, вдосконалення засобів зв'язку і одночасно зростання індивідуальності і різноманітності їхніх складових, тенденцію до утворення міжнародних організацій.
Знову ж таки, повертаючись до початку постановки проблеми, можна сказати, що контроль перебігу демократичних процесів є цілком необхідним. Кардинальні зміни, що відбулися в світовому розвитку на рубежі 1980 - 1990-х років, ставлять перед нами питання про характер і особливості міжнародних відносин. Пригадати хоча б падіння Берлінської стіни, яке стало символом закінчення холодної війни і поширенням демократичних процесів. Але воно не сприяло зближенню Сходу і Заходу на основі універсальних цінностей і встановленню загальносвітового співтовариства, заснованого на принципах взаємодопомоги і співпраці всіх з усіма.
Все, що послідувало після цього: розпад СРСР, виникнення на політичній карті світу нових незалежних держав, розростання етнічних конфліктів і посилення тенденцій сепаратизму при зростанні глобальної взаємозалежності, збільшення масштабів міжнародного тероризму і таке інше - засвідчує, що система міжнародних відносин не є впорядкованою. І демократичні процеси потребують подальшого поширення і поглиблення їхньої діяльності. А демократизація міжнародних відносин часто призводить до маніпулювання політичним процесом з боку тих, хто здатний його фінансувати і хто володіє складними технологіями маніпулювання національною і міжнародною громадською думкою, до стандартизації і імітації моделей споживання розвинених країн. Тому розгляд даного питання спонукає до думки про суперечність таких тенденцій міжнародних відносин, як глобалізація, зростання взаємозалежності і демократизації, зміна ролі державного суверенітету. Їх розвиток веде до несправедливого розподілу благ і, отже, висуває об'єктивну вимогу щонайменш свідомого управління процесами, які відбуваються.
Оскільки в комунікативній теорії за основу узято принцип справедливості та досягнення взаєморозуміння, то її механізми можуть бути прийнятними для розв'язання не лише методологічних, а й практичних проблем.
Отже, дискурс як механізм комунікативної теорії варто застосувати до аналізу міжнародних взаємодій, бо він є діалогічно-аргументованою перевіркою спірних дій, з метою досягнення універсального консенсусу, тобто такого, який буде значущий для всіх. Тому, оскільки переорієнтація суспільного розвитку потребує пошуків нових підходів, які могли б впливати на діяльність політика, сприяти усуненню соціальних конфліктів, врегулюванню людських взаємин в сфері права, конструювання механізмів дії дискурсу в демократичних процесах є значущим.
Сам дискурс як механізм комунікативної теорії означає не лише мову, а й дію, якщо говорити точніше, то взаємодію. Для його нормального функціонування потрібен ряд відповідних характеристик. Одна з яких - довіра відносно достовірності матеріалів дискурсу, їх реальність та раціональність. Якщо ж говорити про його учасників, то вони мають бути компетентними в обговорюваних питаннях і надійними, тобто без упереджень.
Хоча якщо говорити про міжнародний рівень, тут також часто ми можемо спостерігати дію визначного комунікатора, яки