РОЗДІЛ 2. МЕТОДИКА ДИФЕРЕНЦІЙОВАНОГО НАВЧАННЯ МАЙБУТНІХ ІНЖЕНЕРІВ-ПРОГРАМІСТІВ АНГЛІЙСЬКОГО ДІАЛОГІЧНОГО МОВЛЕННЯ З ВИКОРИСТАННЯМ КОМП'ЮТЕРНИХ ПРОГРАМ
У другому розділі викладено та обґрунтовано методику диференційованого навчання майбутніх інженерів-програмістів англійського діалогічного мовлення з використанням комп'ютерних програм: описано структуру і зміст створеної автором системи комп'ютерних вправ; викладено організацію зворотного зв'язку у процесі навчання майбутніх інженерів-програмістів англійського діалогічного мовлення з комп'ютерною підтримкою; розглянуто модель організації диференційованого навчання майбутніх інженерів-програмістів англійського діалогічного мовлення з використанням комп'ютерної програми .
2.1. Система комп'ютерних вправ для диференційованого навчання майбутніх інженерів-програмістів англійського діалогічного мовлення
Однією з цілей навчання іноземної мови у ВТНЗ є навчання діалогічного мовлення. Створюючи систему комп'ютерних вправ для навчання майбутніх інженерів-програмістів англійського діалогічного мовлення, ми враховували особливості навчання діалогічного мовлення у ВТНЗ і результати аналізу наявних комп'ютерних курсів для навчання англіського діалогічного мовлення.
Проаналізуємо існуючі системи вправ для навчання діалогічного мовлення.
Систему розуміють як упорядковану відповідним чином певну кількість елементів, взаємопов'язаних між собою і утворюючих деяку цілісну єдність. У такому разі, елемент - це мінімальна одиниця, що володіє основними властивостями системи, а структура розглядається як закономірні стійкі зв'язки між елементами системи, що відтворюють просторове і часове розміщення елементів і характер їхньої взаємодії. Система характеризується такими особливостями як цілісністю, структурністю, взаємозалежністю системи та середовища, ієрархічністю [4, с. 135], упорядкованістю, організаційністю [143 , c. 72]. У педагогічному словнику У. С. Гончаренка системний підхід розглядається як "напрям у спеціальній методології науки, завданням якого є розробка методів дослідження й конструювання складних за організацією об'єктів як систем" [39, c. 305].
Враховуючи вищесказане і використовуючи дослідження В.П. Беспалька, С.І. Сікорського, Ю.І. Пассова, О.Б. Тарнопольського, Н.К. Скляренко та інших, а також теоретичні розробки і практичний досвід інших вчених-дидактів та методистів, ми поставили перед собою мету створити систему комп'ютерних вправ для навчання майбутніх інженерів-програмістів англійського діалогічного мовлення і виявити закономірності його функціонування на якісному рівні використовуючи системний підхід.
Відбираючи типи і види комп'ютерних вправ для включення у систему, ми враховували існуючі системи вправ, запропоновані О.Б. Тарнопольским [163, c. 56], Н.К. Скляренко та Т.І. Олійник [98, c. 158], та доцільність їх використання для навчання англійського діалогічного мовлення у ВТНЗ. Для ознайомлення з новим граматичним і лексичним матеріалом О.Б. Тарнопольский [163, c. 61] виділяє умовно-мовленнєві вправи I типу з графічною опорою. У разі виконання граматично спрямованих умовно-мовленнєвих вправ, як він вважає, формуються граматичні мовленнєві навички говоріння, розвиток яких передбачений в певному циклі занять. Такі навички забезпечують граматично правильну побудову окремих фраз у говорінні з даної теми. У таких вправах також відпрацьовується і частина активної лексики теми. Якщо говоріння з теми в циклі занять будується на базі вже відомих граматичних структур і введення нових не планується, то умовно-мовленнєві вправи І-ого типу з графічною опорою є лексично спрямованими.
Перший етап навчання, як вважає О. Б. Тарнопольский, містить у собі умовно-мовленнєві вправи без графічної опори. На другому етапі розвиток граматичних і лексичних навичок досягає потрібного для говоріння рівня. Третій етап навчально-виховного процесу в циклі занять, на його думку, повинен бути присвячений навчанню говоріння, ? тренування за допомогою умовно-мовленнєвих вправ II типу. Завдання тренування ? забезпечити перехід студентів від говоріння на рівні фрази (як в умовно-мовленнєвих вправах I типу) до говоріння на рівні цілісного діалогу або монологічного повідомлення [163, c. 63].
Існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого ? "зверху вниз" ? навчання ДМ розпочинається зі слухання діалогу-зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створення власних діалогів у аналогічних ситуаціях спілкування; другий ? "знизу-вверх" ? передбачає побудову діалогу на основі запропонованої навчальної комунікативної ситуації, що не включає прослухування діалогів-зразків.
Н.К. Скляренко вважає, що раціональнішим є другий підхід, тому що вже у процесі формування мовленнєвих навичок (граматичних, лексичних) студенти виходять на рівень понадфразової єдності, в тому числі ДЄ. Проте увага студента в цьому випадку зосереджена на вживанні нової граматичної структури або лексичної одиниці. Виходячи на рівень обміну репліками, він використовує вже знайомі йому ДЄ. Завдання ж навчання ДМ включають засвоєння студентами нових видів ДЄ, притаманних тому функціональному типу діалогу, який є метою навчання на даному відрізку навчально-виховного процесу [97, c. 157].
Виділяються такі етапи формування навичок та вмінь діалогічного мовлення студентів:
> підготовчий або нульовий етап, який включає в себе навчання реплікування;
> перший етап ? оволодіння певними ДЄ; на цьому етапі учасниками спілкування є самі студенти, а викладач лише дає їм певне комунікативне завдання, де окреслюється комунікативна ситуація і вказуються ролі, що їх виконуватимуть студенти;
> другий етап є етапом оволодіння студентами мікродіалогом. Мета цього етапу ? навчити студентів об'єднувати засвоєні ДЄ, підтримувати бесіду, не давати їй зупинитися після першого обміну репліками; на цьому етапі учасниками спілкування є самі студенти, які виступають у певних ролях або від свого власного імені. На др
- Київ+380960830922