РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ОПТИМІЗАЦІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ ВПЛИВІВ
НА СОЦІАЛІЗАЦІЮ СТУДЕНТІВ-ПЕРШОКУРСНИКІВ
Одним зі складних багатогранних завдань, що стоять перед вищими навчальними закладами українського суспільства, є створення умов для розвитку і становлення особистості в різних соціумах життєдіяльності молоді, які мають органічну єдність потреб та інтересів як суб'єктів виховання, так і суспільства. Тому саме у світлі вищеназваних тенденцій суспільного розвитку проблема соціалізації студентської молоді набуває актуальності і є найважливішим показником усебічної взаємодії суб'єктів виховного процесу. Приступаючи до опису дослідно-експериментальної роботи, зазначимо, що соціалізація студентів-першокурсників розглядається нами в системі вищої освіти, а саме - педагогічного університету, який є важливим компонентом соціального макросередовища. Навчання у вищому навчальному закладі має ряд особливостей. Студент-першокурсник вступає у взаємодію з соціальним середовищем і потрапляє під соціально-виховний вплив, з одного боку - адміністративних структур університету, з іншого - колективу академічної групи, де проходить не лише навчання, а і його життєдіяльність. І саме вплив колективу студентської групи, який виступає соціальним мікросередовищем, наявність сприятливих умов для навчання й життєдіяльності та власна соціальна активність забезпечать розгортання цілеспрямованого соціалізуючого процесу, метою якого є формування і набуття особистістю соціально значущих норм, потреб, цінностей та правил поведінки у соціумі. Згідно із завданнями нашого дослідження вважаємо за необхідне, перш за все, проаналізувати реальний стан розгортання процесу соціалізації студентів у теорії і педагогічній практиці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова, де склалася й діє цілеспрямована і достатньо ефективна система виховної роботи з формування та розвитку творчого потенціалу студентів, яка сприяє підвищенню рівня свідомості, духовності, громадської позиції і культури молоді.
2.1. Моделювання соціалізації студентів-першокурсників
Здобуття Україною державної незалежності супроводжується зміною суспільно-політичного та економічного устрою, реформуванням освіти і виховання, а також розв'язанням соціально-педагогічних завдань щодо соціалізації особистості громадян України й молоді зокрема. Запорукою успішної розбудови нашої країни, подолання загальної кризи в суспільстві є духовне відродження нації. Її майбутнє залежить від змісту цінностей, що закладаються у світоглядні орієнтації молодих людей та від того, якою мірою духовність стане основою їхнього життя.
Вивчення теоретичних основ соціального виховання, аналіз практики позанавчальної роботи у вищих навчальних закладах дозволили нам виділити пріоритетні напрями в перебудові змісту та організації соціально-виховного процесу. Вони передбачали створення соціокультурного середовища для повноцінного інтелектуально-духовного розвитку кожного студента, його творчої самоактуалізації і самореалізації.
На констатувальному етапі дослідження ми прийшли до висновку, що підвищення ефективності соціального виховання залежить насамперед від цілеспрямованої діяльності з оновлення змісту та організації процесу позанавчальної діяльності.
Тому практична реалізація нашої програми з дослідно-експериментальної роботи вимагала дотримання таких провідних орієнтирів:
- утвердження соціальної позиції студента-першокурсника як рівноправного учасника виховного процесу, що у свою чергу сприяє виникненню неформального, доброзичливого мікроклімату в педагогічному колективі, співробітництва і співпраці педагога (куратора) з вихованцем (студентом);
- забезпечення повноцінної життєдіяльності особистості в нових умовах, що сприяє саморозкриттю можливостей індивідуального розвитку студента- першокурсника, стимулює його внутрішні сили до творчого зростання і самовдосконалення, перш за все професійного;
- прояв студентом-першокурсником активної участі у життєдіяльності вищого навчального закладу, колективу академічної групи;
- створення ситуації успіху за рахунок власних досягнень як у навчальній, так і позанавчальній діяльності, захищеності, підтримки, а також у діяльності, спрямованій на суспільно значуще професійне та особистісне самовизначення й забезпечення студентові свободи вибору того виду діяльності, де він може найповніше реалізувати себе як індивідуальність.
Таким чином, у дослідно-експериментальній роботі на перший план ми висунули проблему оновлення змісту та організації процесу соціалізації студентів-першокурсників у позанавчальній діяльності шляхом створення умов для самовизначення, самоствердження і самореалізації кожного вихованця, його успішної життєвої позиції в нових умовах навчання та виховання педагогічного університету. Це передбачало організацію соціально-виховного процесу як системи соціально значущих для студента-першокурсника виховних заходів у позанавчальній діяльності, спрямованої на розв'язання найбільш важливих для нього життєвих проблем. Оновлення змісту та організації соціально-виховного процесу студентів-першокурсників у позанавчальній діяльності ми розглядали як ряд інноваційних перетворень, що ведуть до модифікації мети і завдань, форм та методів, розробки особистісно орієнтованих виховних технологій. Особливе значення відводилося нами суб'єкт-суб'єктній взаємодії куратора академічної групи та безпосередньо студента (встановлення довірливих, доброзичливих стосунків, під час яких формується стійка життєва позиція студента-першокурсника).
Проводячи своє дослідження, ми спирались на науково-методичні, методологічні засади національного виховання, які втілено в Концепції виховання дітей та молоді у національній системі освіти, яку було прийнято Міністерством освіти і науки України в лютому 1996 року [88]. Вона стала практичним документом в організації виховної роботи серед студентства в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова.