РОЗДІЛ 2
ЕСТЕТОСФЕРА ЯК ФУНКЦІОНАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
ІСНУВАННЯ ПРАВОВОЇ ЕСТЕТИКИ
2.1. Вихідні умови творення та основні атрибути естетосфери
Як уже зазначалося, історія естетичної думки починається з усвідомлення особливої ціннісної якості світу, людини і результатів її діяльності, що фіксувалося в образах міфологічної свідомості, а потім отримало понятійно-словесне означення у всіх мовах світу як "краса", "прекрасне". Визначально дані поняття ще не мали чисто естетичного значення: первісна свідомість ще не розрізняє окремі аспекти цінності - "прекрасне" означало і "дуже красиве" і "дуже хороше" в тому чи іншому значенні. Отже, ціннісна свідомість зароджується у людини як синкретичне, недиференційоване переживання позитивного або негативного значення для неї тих чи інших явищ, предметів, процесів, дій. Однак із розвитком культури відчуття позитивного або негативного ціннісного значення втрачало свою "монолітність" і усвідомлювалися специфічні риси моральної цінності, релігійної цінності, політичної цінності, естетичної цінності, художньої цінності; відповідно починала усвідомлюватися можливість розходження різних аспектів значення одного й того самого предмета, явища, дії - річ може бути, як з'ясувалося, корисною, але некрасивою, так само, як і красивою, але непотрібною; манери людини - витонченими, а її вчинки - підлими, сама ж людина некрасивою, але доброчесною або дуже красивою, але аморальною тощо.
Крім цього, процес усвідомлення краси від користі, добра, священності, істинності був пов'язаний із розумінням того, що в різних сферах буття і культури краса проявляється по-своєму: наприклад, краса архітектурної будівлі має зовсім іншу структуру, ніж краса гірського ландшафту; краса зоряного неба зовсім не схожа на красу людського тіла, а краса речі, що створюється завдяки ремеслу, - на красу тварини або рослини. Ось чому природні форми, потрапляючи до мистецтва, радикально змінювалися, як це можна побачити у зображеннях капітелей давньоєгипетських і давньогрецьких храмів, у рослинних і зооморфних орнаментах у всіх народів земної кулі, у фольклорних зображеннях рослин, тварин, людей.
Але вже піфагорійці, а пізніше і Платон почали шукати ті риси краси, які є спільними, інваріантними для всіх її конкретних і нескінченних проявів, прагнучи зрозуміти, що таке краса. Подібна постановка питання і є власне філософською, оскільки мета її - не виявлення специфічних прийомів діяльності людей, які прагнуть створити красиві форми в тій чи іншій сфері діяльності, або ж здатність насолоджуватися ними в тій чи іншій галузі мистецтва, практичного життя, спілкування з природою, а осягнення самої сутності краси, в яких би конкретних формах вона не проявлялася.
Подальший хід розвитку культури призвів до того, що потреба пізнання сутності краси змушувала звертатися за допомогою до різних наук, кожна з яких відкривала якусь зі сторін її складного, багатогранного існування, функціонування і розвитку. Так, у ХІХ ст. виокремився психологічний підхід до вивчення краси, соціологічний, педагогічний, а в ХХ столітті - математичний, кібернетичний, теоретико-інформаційний, культурологічний тощо. Але, хоч усі ці підходи і виявляють, і часто цілком успішно, різні грані цілісного буття, функціонування і розвитку естетичних цінностей, вони не здатні, за своєю науковою природою, здійснити цілісний аналіз естетичного як такого; однак, потреба в такому аналізі зберігається в культурі, а задовольнити її здатен лише філософський підхід, філософський рівень узагальнення, який і є властивим естетиці у власному і точному значенні цього поняття. Тому поява всіх перерахованих "естетик" не призвела до зникнення естетики філософської, а лише збагатила спектр наук, що вивчають дану сферу культури.
Поступово розширювався і предмет естетики: якщо ще на початку ХІХ ст. її визначали як філософію краси, то на сьогодні вона розглядається як "філософське дослідження естетичної культури у всьому багатоманітті конкретних проявів естетичного" [120, с. 35].
Таким чином, естетичний простір, естетосфера включає як красу - вихідну категорію естетики, так і широкий спектр ціннісних властивостей реального світу і його художнього подвоєння у творах мистецтва - піднесене, трагічне, комічне, і різнорідні їх модифікації, сплетіння і взаємопереходи. Під естетосферою ми розуміємо певний простір чуттєвого буття людини; сферу естетичних образів, думок і естетичних даностей цього світу.
Ідея прекрасного визначає всю змістовну суть і спрямованість класичної естетики, стаючи одночасно предметом естетичного пізнання і принципом його організації. Таким чином, прекрасне визначається як субстанційна основа естетичного досвіду взагалі, через який світ сприймається у своїй свободі і вищій представленій гармонії.
Однак постає питання: що слугує вихідною умовою існування естетосфери, естетичного простору як такого і закладає підвалини позначення ідеї прекрасного як предмет і принцип організації естетичного пізнання. Це - формування різних ступенів абстрактного мислення, фіксованих у категоріях "значення", "цінність", "абсолют".
Так, значення прийнято розуміти як позначення (називання) предмету чи класу предмета (обсяг названого поняття), зміст виразу. М. Зубрицька зазначає: "Під значенням на відміну від теми ми розуміємо всі ті моменти висловлювання, які повторюються і тотожні собі при всіх повтореннях. Тема висловлювання, по суті, неподільна. Значення висловлювання, навпаки, розпадається на низку значень мовних елементів, що в нього входять" [7, с. 311]. Значення знаків належить до сфери мови як безособової і контекстово зверненої до себе системи засобів комунікації. Речення, оточене контекстом, тобто тільки висловлювання в цілому, набуває повноти смислу. Відповісти можна тільки на це ціле висловлювання, значущим елементом якого виступає дане речення.
Таким чином, значення - це, з одного боку, рівень здатності абстрактного мислення, якого набуває людина в процесі онтогенезу, а з іншого - включеніст