Ви є тут

ВІзейські водорості Донбасу (систематика, стратиграфічне значення, фаціальна приуроченість)

Автор: 
Сухов Олег Анатолійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U002366
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
НАРИС ІСТОРІЇ СТРАТИГРАФІЇ ВІЗЕЙСЬКИХ ВІДКЛАДІВ ТА ПРОБЛЕМА ГРАНИЦЬ ВІЗЕЙСЬКОГО ЯРУСУ
2.1. Загальний огляд стратиграфії візейських відкладів. Вперше поняття карбонові вапняки візе "Calcaire carbonifere de Vise"ввів Koninck [1] у Франко-Бельгійському басейні Західної Європи. Пізніше Дюпон (1858-1883) запропонував ці відклади виділити у візейський ярус. З усією детальністю історія вивчення візейських відкладів Динантського басейну викладена у роботі Ф. Демане [72]. Спочатку стратиграфічна характеристика візейських відкладів базувалась на даних стратиграфічного розповсюдження брахіопод [72]. Пізніше почалося вивчення інших груп фауни. Було здійснене широке дослідження тоді ще не відомих або мало відомих у стратотипі форамініфер і конодонтів. З`ясувалось велике стратиграфічне значення цих груп викопних, як для міжрегіональної, так і для більш широкої кореляції [73, 74, 75, 76]. Детальне вивчення мікрофауни пограничних відкладів Tn3c і V1a у стратотипі здійснили Коніль і Ліс [75]. Значний внесок у вивчення форамініфер та з`ясування їх значення для стратиграфії нижнього карбону зробив Б. Маме. Ним була проведена границя між турнейським і візейським ярусами за появою архідисцид [77], які автор зустрів в основі товщі V1a Динантського басейну. У виділених Б. Маме [78] форамініферових "хронозонах" дана характеристика їх комплексів для Євразії і окремо Північної Америки. Євразійські комплекси зон, які розглянув вищеназваний автор, наведені за матеріалами переважно стратотипового розрізу Бельгії. Тому деякі із запропонованих Б. Маме зон складно прослідкувати як у Сибіру так і в частині регіонів Європи.
Детальне вивчення форамініфер - в стратотипових розрізах візейського ярусу (починаючи з кінця 50-х років ХХ століття) дозволило вперше офіційно запропонувати границю візейського ярусу на VI Міжнародному карбоновому конгресі (ICC) в Шефілді 1967 року і встановити її в розрізі Бастіон по першому прошарку чорного вапняку у фаціях Лефф Динантського басейну (Бельгія) [79]. Прагнучи зберегти історичний пріоритет і досягнути стабільності в практиці міжнародної стратиграфії, робоча група вирішила зберегти положення підошви візейського ярусу якомога ближче до її класичного рівня [80]. Кульман з співавторами [81] запропонувала прийняти в якості можливого маркера границі першу появу аммоноїдних родів Dzhaprakoceras, Merocanites. "Однак поки не зрозуміло наскільки точно цей маркер відповідає традиційній границі, оскільки існуючі дані про першу появу вказаних родів досить суперечливі" (Давидов В.І., 2002) [82].
Найбільш прийнятним вважається визначення границі за форамініферами, запропоноване Хансом і Мучезом [80]. Воно полягає у зміні морфотипів в середині філогенетичної послідовності Eoparastaffella (Eoparastaffella) rotuda (морфотип 1) Vdovenko, 1954 на морфотип 2 (з кутоподібною периферією, яка відповідає таксону E. (Eoparastaffella) simplex Vdovenko, 1971) [83].
В Бельгії, класичному регіоні для візейського ярусу, морфотип 2 відомий давно, але в типовому розрізі Бастіон цей вид представлений єдиним екземпляром, а морфотип 1 вперше був знайдений тільки недавно у гальці підстилаючих відкладів [82].
Найбільш ймовірним регіоном, де пропонується встановити GSSP - Global Stratotype Section and Point (точку в глобальному стратотиповому розрізі) у підошві візейського ярусу, є південь Китаю [84]. Там у розрізі Пенг-Чон, який розміщений у північній частині Гансі Жуандського Автономного регіону, начебто встановлена повна послідовність обох згаданих морфотипів.
Досі не вирішеною є проблема границі візейського і серпуховського ярусів. З часів I-го Геерленського конгресу (1927рік) тривають спроби вирішити це питання на палеонтологічній, а не на літологічній основі, оскільки перехід від вапнякових до теригенних шарів, який позначає цю границю у різних країнах, відбувається на різних рівнях.
Вперше нижня границя серпухова (=намюруА) була визначена як підошва гоніатитової зони Cravenoceras leion Bisat [85], і довгий час перша поява даного виду давала можливість говорити про визначення цієї границі. Перші представники гоніатитів Cravenoceras lein Bisat [86] були описані з нижньонамюрських відкладів Великої Британії і за рішеннями IV-го Геерленського конгресу (1958 року) розглядались як маркери візе-намюрської границі. С. Ніколаєва та І. Кульман [87], підсумувавши дані з вивчення гоніатитів у Великій Британії, Німеччині, Південному Уралі і Центральній Азії, провели кореляцію нижньосерпухівської границі цих чотирьох регіонів. На думку вчених дана границя у Великій Британії проходить у підошві зони Cravenoceras leion, Німеччині Eumorphoceras pseudocoronula, на Південному Уралі за першою появою Cravenoceras і Dombarites carinatus і в Центральній Азії за першою появою Dombarites. Авторами було зазначено, що не зважаючи на деякі недоліки використання даних видів, вони є найбільш оптимальними для проведення границі між візе та серпуховим за аммоноідеями. Однією зі складностей кореляції європейських розрізів з одновіковими розрізами Південного Уралу, є відсутність виду Eumorphoceras pseudocoronula на Уралі.
Продовжуються спроби провести візейсько-серпуховську границю за результатами вивчення форамініфер. Н. Гібшман [88] передослідивши форамініфери стратотипового розрізу Забор`є (Московський басейн), виділила чотири можливі рівні кореляції стратотипового та відповідних розрізів у світі. Нові дані ґрунтуються на еволюції родів "Millerella", Janischewskina та Asteroarchaediscus. Ці рівні мають такі приблизні часово-стратиграфічні еквіваленти:
1. Підошва зони Eostaffella tenebrosa (найвищий візе, V3c Франко-Бельгійського басейну).
2. Відклади з Neoarchaediscus postrugosus - "Millerella" tortula (підошва серпуховського ярусу, середній честер, внутрішня частина США).
3. Підошва зони Pseudoendothyra globosa (трохи вище підошви серпуховського горизонту, близько до основи нижньогубашкінського горизонту Півд. Уралу).
4. Eostaffellina decurta (більша частина стешовського горизонту).