РОЗДІЛ 2
АГРАРНА ПОЛІТИКА РОСІЙСЬКОГО УРЯДУ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ФОРМУВАННЯ МАТЕРІАЛІВ "ЖУРНАЛА МИНИСТЕРСТВА ГОСУДАРСТВЕННЫХ ИМУЩЕСТВ"
З'ясування обставин, в яких готувалась та проходила реформа П.Д. Кисельова, внаслідок чого було створено Міністерство державного майна як одну з провідних ланок цієї реформи, допоможуть проникнути в сутність мети створення "Журнала Министерства государственных имуществ" та особливостей формування комплексу публікацій на його шпальтах.
2.1. Криза державного села та створення Міністерства державного майна
Початок юридичного оформлення державних селян як соціальної верстви пов'язано з соціально-економічними перетвореннями Петра І. Саме тоді низкою петровських законодавчих актів було окреслено соціальний статус цієї верстви.
Указом від 22 січня 1719 року все землеробське населення повинно було платити податок "ради расположения полков армейских" [271]. У документі поряд з приватними селянами мова йде і про селян, приписаних до царського двору та вільних від кріпосного права, які повинні були платити подушний податок. У зв'язку з формуванням ландміліцейських полків вийшла серія указів від 5 лютого 1722 року, 7 травня 1722 року, 7 січня 1723 року, згідно з якими "посошні селяни" та однодворці повинні були платити додатковий податок на утримання цих полків [272, 273, 274]. Розмір податку мав дорівнювати його розміру на приватних землях. Згодом, а точніше у 1724 році, додаткові збори були поширені й на вільних селян українських земель, Сибіру, татар і ясашних людей Казанської та Нижегородської губерній, та на інше населення "им подобное, которое не за помещиками" [276, 277].
Остаточне юридичне оформлення державних селян як соціальної верстви маємо у плакаті від 26 липня 1724 року про збір подушних грошей. У ньому чітко визначено всі категорії землеробського населення, яке відносилось до державних селян, що повинно було сплачувати додатково 40 копійок до державної казни [274, 278]. Петро І, усвідомлюючи, що він володіє необмеженою владою в державі, в інтересах поповнення казни закріпив майже все неприватне землеробське населення за казною, зобов'язуючи його сплачувати туди додатковий податок, як це робили приватні селяни, сплачуючи податок своїм господарям. Держава стала вважати цих селян своєю власністю. Петро І упродовж 1819 - 1824 років юридично закріпив та детально розширив той стан фактичних відносин, які існували до цього. Впродовж XVIII - першої половини ХІХ ст. уряд продовжував вважати державних селян власністю казни, він розширяв цю верству за рахунок інших категорій населення та постійно вносив юридичні корективи в їх правовий статус. Цей процес мав дві протилежні характерні риси. З одного боку, уряд закріплював селян за землею, ставлячи юридичні перепони щодо права на переселення та переходу до іншої верстви суспільства з метою стабільного надходження податків до казни. Така політика уряду була домінуючою протягом XVIII ст. З іншого боку, товарно-грошові відносини почали проникати в економіку села. І перед урядом постав вибір, або вести боротьбу з цим явищем, або використати його в своїх економічних інтересах.
Поступово уряд розширював права державних селян на заняття торгівлею та промислами. Цей аспект політики уряду набув домінування в першій половині ХІХ ст. у серії законодавчих актів, виданих під час царювання Олександра І та Миколи ІІ. У XVIII ст. завдяки зростанню прибутків поміщицьких господарств за рахунок товарності сільськогосподарського виробництва набув розмаху процес перетворення державних земель на приватні у формах роздачі за службу або більшою мірою самовільного присвоєння поміщиками. Це, в свою чергу, призводило до росту нестачі землі у державному селі, а в умовах відсталих землеробської техніки та агротехнологій все це призвело до погіршення економічного стану переважної більшості державних селян. Покажчиком зубожіння в першій половині ХІХ ст. державного села стало різке зростання податкової заборгованості до бюджету.
Фінансова система Російської імперії впродовж XVIII - початку ХІХ ст. ще залишалась архаїчною. Як зазначив радянський економіст А.В. Анікін у своїй праці "Путь исканий. Социально-экономические идеи в России до марксизма" до 75% відсотків усіх податків платили державні селяни. Майже всі доходи держави надходили від сплати подушної податі та акцизів - непрямих податків на вино, сіль, тютюн та деякі інші предмети масового вжитку [388; 105]. Податковий тиск на державних селян був значно більший, ніж на поміщицьких. Так, за правління Катерини І поміщицькі селяни сплачували 70 коп., у 90-х роках XVIII ст. ця сума зросла до одного рубля та залишалась такою і в першій половині ХІХ ст. Проте податки з казенних селян зростали набагато скоріше. Так, за Петра І податки було встановлено в розмірі 40 коп., у 1760 році. вони зросли до одного рубля, у 1768 . - до 2 руб., у 1783 - 3 руб, а у 20-х роках ХІХ ст. вони складали вже в середньому 9 руб [457; 818].
Процес зубожіння державного села та падіння його платоспроможності йшов у розріз із намаганнями уряду поповнити зростаючий бюджет країни. Це, в свою чергу, активізувало зусилля правлячих кіл у вирішенні питання економічного підйому державного села [85; 156]. Наслідком цього стала поява чималої кількості проектів правових, господарських та адміністративних реформ. Усі ці проекти можуть бути згруповані за чотирма напрямками: 1) буржуазний, 2) кріпосницький, 3) державно-ліберальний та 4) державно-консервативний.
Представники першого напряму стояли на радикальних позиціях, відстоюючи західноєвропейську точку зору, яка полягала в тому, що всіх державних селян незалежно від розряду треба наділити громадянськими правами, як і інші верстви населення, тобто зробити їх особисто вільними та політично повноправними. Стосовно земельного питання, то вони мали право орендувати та купувати казенну землю. Таким чином, прихильники буржуазного напряму вважали, що треба покінчити зі старими соціально-економічними формами та забезпечити кожному звільненому з