Ви є тут

Політична опозиція як інститут демократії та суб’єкт політичного процесу сучасного українського суспільства

Автор: 
Піскарьова Наталя Іванівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
3408U002996
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Класифікація та особливості функціонування моделей політичної опозиції.
2.1. Політична опозиція як форма реалізації політики та вид діяльності

Політична ситуація, як правило, характеризується різноманітністю інтересів, поглядів, думок певних соціальних груп зі своїми політичними цілями та діями. Діалектика взаємин інтересів ставить проблему їхньої гармонізації як основи вироблення політики, політичної діяльності суб'єктів політики, що може стати політичною сило лише тоді, коли ці взаємини перебувають у стані резонансу зі свідомістю та настроями мас. Політична діяльність, представлена великими політичними рішеннями програмного характеру, акціями регіонального та місцевого масштабу, спеціалізованими діями в конкретній галузі громадського життя або стосовно певної соціальної групи суспільства, не може не враховувати стан повсякденної діяльності людей. В умовах загострення соціально-економічних і політичних протиріч піддаються сумніву, випробуванню й перевірці основні механізми узгодження політичної діяльності й реального життя суспільства: звичка й довіра до інституту влади, до особистого авторитету політичних діячів, ідентифікація із соціальними й політичними ідеалами суспільства, узгодження та реалізація індивідуальних і суспільних інтересів. В такій ситуації політичні дії державних органів влади не завжди одержують підтримку або не розуміються масами, чиї інтереси вони представляють і виражають, суспільство не вдоволене тими засобами, які прийняті щодо стабілізації ситуації в країні. Тому для підвищення продуктивності політичної діяльності необхідно виділяти її окремий вид - опозиційну діяльність, яка також займається реалізацією політики.
Як відомо, політику можна розглядати як сукупність усіх видів діяльності, що забезпечують досягнення групових цілей. З політологічної точки зору, політична діяльність за своїм призначенням, у більшості випадків розглядається як завоювання та утримання політичної влади. Тут важливим є питання про пояснення механізмів політичних процесів, з урахуванням тих аспектів, які безпосередньо формують вигляд політики, її конкретні форми реалізації. Як вже було визначено, однією з форм реалізації політики є інститут політичної опозиції.
Досвід дослідження цієї проблеми вказує на те, що вона розглядається як результат матеріальної (як правило, економічної) діяльності, але при цьому має певну самостійність [2; 5; 18 ]. Але, на думку дисертанта, аналізуючи політичну опозицію в цьому аспекті, необхідно враховувати такі принципи політичної діяльності, як гуманізм, професіоналізм, активний, цілеспрямований та системний характер політичної діяльності. Слід зазначити, що наукова розробка форм реалізації політики у вигляді політичної опозиції не одержала й до сьогодні системного дослідження в науковій літературі.
Характер політичної опозиційної діяльності слід розглядати також скрізь призму її соціальності та спрямованості, відповідно до типу суспільних відносин. Опозиційна політична діяльність тут виступає як особлива, специфічна сфера суспільної діяльності і в загальному виді є сукупністю суспільних груп (соціальних верств, можливо навіть в окремих випадках й народів та націй), конкретних суб'єктів політики по реалізації своїх політичних інтересів із приводу завоювання, використання та утримання влади. Тобто, одним з головних важелів реалізації опозиційної політичної діяльності є комплекс інтересів особистості, колективів, класів, нації, народностей, соціальних або професійних груп.
Тут цікавим є застосовування групового підходу до аналізу опозиційної політичної діяльності. Так, відповідно до цього, політика виникає з факту існування різних суспільних груп всередині одного суспільства; вона допомагає одній групі одержувати щось за рахунок іншої, є механізмом врегулювання конфліктів. Інший підхід, розглядає політику реалізацію групових інтересів. Таким чином, можна сказати, що політика та діяльність, яка виникає для її реалізації обумовлена або інтегративними функціями або теорією конфліктів. У урахуванням вищесказаного, опозиційна політична діяльність проявляється в різних формах керування, вибудовування відносин, реалізації інтересів, а також завоювання, утримання, використання політичної влади та проведення лінії поведінки суб'єкта політики. Політика при цьому виступає для суб'єкта такої опозиційної діяльності як професія.
Опозиційна політична діяльність є динамічним явищем, яке відповідно піддається суперечливим змінам. Предметом опозиційної політичної діяльності є проблеми життєдіяльності людей, володіння державною (політичною) владою та участь в її здійсненні, визначення перспектив та напрямків суспільного руху, керування суспільно-політичними, соціально-економічними процесами суспільстві. При цьому слід підкреслити, що зміст опозиційної політичної діяльності визначається цілями та завданнями розвитку суспільства на кожному новому етапі його перебудови та розвитку.
Опозиційна діяльність можна поділити на дві площини: на теоретичну та практичну. Як відомо, політична теорія здобуває дієвість та ефективність тоді, коли опирається на практичний досвід та збігається з потребами та інтересами тих груп, які представляє суб'єкт політики [59, 70].
Якщо для характеристики теоретичної опозиційної політичної діяльності достатньо основних визначень, що відповідають будь-яким формам діяльності: пізнавальна, прогностична, ціннісно-орієнтована, то практичну опозиційну діяльність характеризує досить великий спектр особливостей, які відображають її специфіку. До них можна віднести такі: активна взаємодія свідомо діючого суб'єкта з об'єктом; спрямованість на предмети, здатні задовольнити суспільні або індивідуальні потреби; наявність продуктивно-перетворюючого вплив на предмети, наявність мети що для досягнення результатів діяльності, куди відноситься розробка програм дії відповідно до цілей та умов; ця діяльність є джерелом пізнання світу, самопізнання та розвитку особистості.
У структурі опозиційної діяльності в