РОЗДІЛ 2
ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ В. ЛИПКІВСЬКОГО
Філософія - це є природна властивість і натуральна потреба кожної людини, яка завжди діє в її душі. На те Бог і розум дав чоловікові, щоб він завжди мислив, міркував, мудрував...
(Митрополит В. Липківський. Проповіді. - С. 11-12.)
Феномен В. Липківського дотепер залишається "білою плямою" як в історико-богословській, так і в історико-філософській думці України. Проте він, безумовно, є видатною постаттю української релігійної (християнської) філософії, відомою не лише своєю творчістю, а й непересічною національною діяльністю. Без ґрунтовного осмислення його спадщини не можна збагнути глибинний смисл тих процесів, що відбувалися на межі ХІХ-ХХ ст. у царині української духовності, а надто в духовно-релігійному житті України.
Василь Липківський - християнський мислитель, тому оперує конкретними, чітко визначеними християнськими категоріями свободи, любові, добра і справедливості. Вирішальний вплив на формування його світогляду має, безперечно, Святе Письмо, звідки постало його змагання за вічні ідеали й ідеї християнства. Не менш важливим є те, що освіту він здобував у духовних закладах. Також, як сам стверджував, ще з молодих літ зростав на Шевченкових ідеях любові до рідного народу, вивчення його нелегкої долі й історії.
Зорієнтованість філософських пошуків на осмислення проблеми людини, з'ясування її морально-духовних начал, постійне акцентування на визначальній ролі внутрішнього світу людини в її життєдіяльності - ось неповний перелік інтелектуальних зацікавлень мислителя, який, окрім цього, вважає, що істинною є лише філософія, яка стала сутнісним принципом людського життя, утверджена самим життям і яку людина сповідує впродовж усього життя, зумовлена незмірним прагненням й одвічною людською метою - пізнати істину (Бога). Життя ж охоплює всю духовно-матеріальну сферу людини, що, власне, й робить її цілісним організмом. Висловлюючись за об'єднання всіх духовних сил людини задля досягнення істини і проти надання переваги будь-якій з них, В. Липківський виступає проти абсолютизації раціонального начала і пропонує гармонійно-паритетну участь у процесі людського пізнання і розуму, і віри.
2.1. Проблема розуму та віри
Людина, розв'язуючи вагомі й значущі питання, завжди керується і розумом, і вірою. Розум та віра - це суто людські якості, якими наділена людина і завдяки яким вона й здатна виокремлювати себе зі світу, підноситись над ним, пізнавати його. Однак у всі часи актуальним залишається питання відношення віри та розуму, ступеня їх ваги та характеру взаємодії у процесі людського пізнання (буття). Ця проблема зацікавила й Василя Липківського.
Отже, що саме становить основу цього життя, яке, за словами В. Липківського, гідне "того душевного настрою, який називається любомудрієм, цебто, философським спокоєм, християнською мудрістю"? (94, с. 189(. На чому (рунтується життя кожної людини і що є її іманентною притаманністю? На думку мислителя, це - віра. Бо, "що двигало, що керувало життям, що давало певну творчість, певний вигляд життю народа, як не віра?" (94, с. 163(. "Віра давала найбагатший зміст, найбільше натхнення, найвищі ідеали всім передовим силам людства ? філософам, поетам, мистцям, вченим; віра збуджувала й підносила людську думку, спонукала людність до того чи іншого вирішення питань життя власного й світового" [94, с. 18?. До того ж людина - на якому б ступені розвитку вона не перебувала - обов'язково, за словами В. Липківського, підноситься до уявлень, що становлять зміст віри, ? "вічність, незмінність, безмежність, духовність, Бог, душа, безсмертя..." ?94, c. 162?. "Дарма, ? зазначає він, ? що ті питання в давні часи вирішувались вірою досить примітивно і з погляду наших часів незадовільно". Але вони, попри все, "збуджували й підносили думку людську, спонукали до роздумування, до мук народження нових думок; а це найголовніше" ?94, c. 18-19].
У розумінні віри В. Липківський виходить із твердження апостола Павла, котрий визначає віру як "впевненість у здійсненні того, чого ми чекаємо, певність в існуванні того, чого ми не бачимо" (94, с. 546(. Він вважає, що без віри неможливо зробити жодного кроку в житті. Чи здобуваємо знання, чи беремося за якусь працю, ? всюди потрібна міцна і непохитна віра. "Найбільш напружені шукання знання, найвище піднесення освіти завжди, - за словами В. Липківського, - сполучається з піднесенням віри" ?94, c. 19]. Даремними, на думку митрополита, є спроби тих, хто намагається довести, нібито віру придумали "попи" або царі чи її породжує страх або несвідомість. Такі вигадки безпідставні не лише тому, що віра, безперечно, виникла ще до царів і "попів" та незалежна від будь-чиїх бажань і намірів, але ще й тому, що "як би могли всякі міркування чи почуття людини викликати віру, коли б у самій людині не було вже природного почуття віри, прагнення до таємниць віри" (94, с. 162(. Тобто віра, згідно з Липківським, ? це іманентна сутність людини.
Розум, на думку мислителя, - не лише особиста людська здатність, що відрізняє її від тварин, а й дар Божий, даний людині для кращого життя. За допомогою розуму і "розумової праці" людина багато осягнула в дослідженні природи, використовуючи ці надбання собі на користь. Завдяки розумові людям вдається впорядкувати й суспільне життя: "Як мешканці землі люди завжди турбуються за свій матеріальний добробут, за найкраще земне життя і для цього утворюють різні комерційні, економічні спілки, підприємства. Як громадяни своєї держави люди піклуються про найкращий її стан, утворюють різні політичні, культурні установи, і в праці на матеріальне й культурне підвищення людства бачать мету й повноту свого життя" (94, с. 79(. Однак, вважає Липківський, це яскраве світло розвитку людського мислення має й свою тінь. Для розуміння того, про що тут йдеться, і щоб не склалось враження, нібито віра і розум у філософії мислителя перебувають в антагоністичних зв'язках, треба звернутись до цікавої, на наш погляд, інтерпретації В. Липківським вз