Ви є тут

Жіноча персоносфера Іво Андрича: концептуальні засади та семантичні конфігурації.

Автор: 
Ткаченко Олена Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U003146
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
Типологія жіночих образів у творчості Іво Андрича
2.1. Типізація та архетипізація у жіночій персоносфері: жінка-мати, жінка-жертва, жінка-красуня, жінка-месниця та жінка-фатум в оповіданнях І.Андрича 20-х - 30-х рр..
Образи жіночих персонажів у творчості Іво Андрича відіграють вагому роль, а в багатьох випадках є ключовими у поетиці творів. Письменник надає жінці ключового значення не лише для ствердження констант власної творчості, але й для формування філософсько-екзистенційних переконань, якими за допомогою творчості намагається пояснити принципи онтологічних законів. В жінці є щось, що, за І.Андричем, як зауважує Драган М. Єремич, є для героя понад фізіологічною, та й психологічною потребою, щось майже метафізичне, принцип, який в життя вносить щось, що є самобутнім і незамінним, силу, яка може піднести й знищити. І цей принцип є ближчим самій сутності життя, його основним характеристикам й суттєвим відмінностям: скороминучості, невпевненості, невпорядкованості. І щоб показати ці життєві особливості жінка є необхідною. Її природа полягає в тому, що жінка є мінливою й сама вносить зміни у життя, що створює страждання і сама страждає, що прагне чогось нового й від цього нового гине. В жінці дивним чином поєднується два абсолютно протилежних начала. Вона є свідомою своєї ролі й завдання захисника, коли на її плечі лягає тягар в часи труднощів, неволі, небезпеки. Та, водночас, жінка більш готова до того, щоб, незважаючи на порядок усталених суспільних відносин, піти за голосом свого інстинкту. Більшість чоловіків намагається притримуватися цього порядку й поважати суспільні норми, в той час як жінки йдуть за покликом серця й почуттів і готові життя своє віддати за ці глибокі мотиви [228, с. 234].
Вагомим кроком у розкритті жіночих персонажів стали оповідання 20-х - 30-х років. 1924-го року у виданні "Сербського літературного товариства" в Бєлграді виходить друком перша збірка Іво Андрича "Оповідання", до якої увійшли твори "У мусафірхані", "У зіндані", "Рзавські пагорби", "Кохання в містечку", "День у Римі", "Ніч у Алхамбрі". За цю книгу письменник одержав нагороду Сербської академії наук, членом-кореспондентом якої І.Андрича обрали 1926 року. Його наступні оповідання побачили світ дещо пізніше у двох збірках з аналогічними назвами. Саме з появою першої збірки оповідань Іво Андрич постає як повністю сформований прозаїк. Саме такого І.Андрича впізнає світ, і саме цей І.Андрич невдовзі розпочне роботу над романами, що принесуть йому світове визнання 1961-го року. Цикл оповідань, що є об'єктом нашого зацікавлення й дослідження, є досить різноплановим за своєю тематикою та життєвим досвідом, який покладено у основу їх створення. Не останню роль, на нашу думку, у такій тенденції зіграло те, що після виходу друком його першого оповідання 1920-го року, І.Андрич мандрує світом, змінюючи місця своєї дипломатичної служби. З Ватикану, де його кар'єра розпочалася 1920-го року, молодого дипломата переводять до Бухареста (1921), потім до Трієста (1921), до Граца (1923), де він перебуває до 1926-го року. Того ж року він отримує призначення у консульство в Марселі. Весь цей час письменник продовжує писати оповідання. Цілком природнім нам видається те, що тематика їх є надзвичайно широкою, хоча в основі своїй вони, як і більшість творів письменника, спираються на національну історію.
Ми обрали для дослідження оповідання 20-х - 30-х років, точніше цикл так званих "жіночих" оповідань, творів, які за тематикою та проблематикою можна об'єднати у групу творів "про жіночу долю". Ці зразки "малої" прози І.Андрича, на нашу думку, якнайкраще демонструють художню динаміку персонажів, їх нові багатогранні прояви, подальше осмислення деяких основоположних для розуміння образу жінки ідей та, як результат, численні семантичні конфігурації образів, що зумовлюють їх групування, зокрема, типологічні.
Жіночому персонажу надається роль центрального елементу ідейно-образного змісту оповідань. Він у творі є найзначнішим елементом для вираження та розуміння етичних, естетичних, ідейно-тематичних та інших характеристик твору. Зокрема, це зумовлено епічною природою оповідання, що надає можливість якнайширшого ідейно-художнього представлення персонажу. Це дає підставу для утворення і, відповідно, дослідження цілої галереї образів жіночих персонажів у прозових творах Іво Андрича, що й становлять собою розгалужену персонажну сферу.
Дослідження прозових творів Іво Андрича надає підстави для виділення та наукового вивчення жіночих образів-типів, що виокремлюються на основі концентрації в їх природі рис характеру, способу мислення, світоглядних та ціннісних орієнтацій певної групи образів, залишаючись при цьому яскраво індивідуальними, неповторними та показовими і підтверджуючи таким чином єдність загального та індивідуального як основний закон художньої типізації. Типізація образів жіночих персонажів у прозі І.Андрича як один з основних художніх прийомів стає можливою завдяки розкриттю характерних особливостей їх природи та закономірностей розвитку, які полягають у взаємозв'язку та взаємодії яскраво індивідуального і узагальненого, перегукуючись таким чином із загальною концепцією героя письменника та відповідаючи основній художній тенденції до універсалізації індивідуального. Андричівській жіночій персоносфері властива повторюваність, пов'язана із жанровою приналежністю творів і, що є найважливішим, з ціннісними орієнтаціями персонажів. З огляду на це вони набувають типологічних ознак. Тому цілком логічним видається типологічно-класифікаційний підхід у дослідженні жіночої персонажної сфери у творчості митця.
У сербському та зарубіжному літературознавстві було здійснено кілька класифікацій жіночих образів-типів у творчості І.Андрича. Безумовно, потрібно зважати на те, що будь-яка класифікація є до певної міри суб`єктивною, оскільки в її основу покладаються різні критерії, але все ж у класифікаціях жіночих образів у творчості Іво Андрича простежуються загальні закономірності, що дозволяю