Розділ 2
Еволюція виховних цілей навчання у радянській школі (1950-ті – 1991 рр.)
2.1. Трансформація мети виховання у загальноосвітній школі радянського періоду
Ієрархічність та багатоплановість цілей виховання, розкриті в попередньому
розділі, вказують на доцільність їх поетапного аналізу в напрямі від загальної,
генеральної мети виховання у суспільстві до цілей конкретного педагогічного
процесу в усіх його проявах.
Розкриття проблеми нашого дослідження – розвиток виховних цілей навчання у
різних соціокультурних умовах другої половини ХХ - початку ХХІ століття,
неможливе без аналізу загальної мети і завдань радянської школи, які
відображали соціальне замовлення суспільства й визначали спрямованість
навчально-виховного процесу.
У контексті розбудови політехнічної школи в 1950-60-х рр. вагома увага
звертається на виховний аспект її діяльності. У статті 6 закону «Про зміцнення
зв’язку школи з життям та про подальший розвиток системи освіти в СРСР»,
затвердженого 24 грудня 1958 р., визнається серйозна необхідність „поліпшити
постановку виховної роботи в школі з тим, щоб школа прищеплювала учням любов до
знань, до праці, повагу до людей праці, формувала комуністичний світогляд
учнів, виховувала їх у дусі беззавітної відданості Батьківщині і народові, в
дусі пролетарського інтернаціоналізму” [145, с.205]. На вчителів, батьків і
громадські організації покладалася також відповідальність за виховання у дітей
навичок культурної поведінки у школі, сім’ї, на вулиці [145, с.205].
Перед радянською школою у кінці 1950-х рр. поставлена чітка мета: виховання
нових поколінь як свідомих і активних будівників соціалізму і захисників
вітчизни на основі духовного і фізичного розвитку і політехнічного навчання,
оскільки „комуністичне перетворення суспільства нерозривно зв’язане з
вихованням нової людини, в якій повинні гармонійно поєднуватися духовне
багатство, моральна чистота і фізична досконалість” [145, с.201].
Важлива роль у розбудові радянської школи відводилася педагогічній науці.
Відповідно до визначених освітніх орієнтирів, у центрі уваги педагогіки
50-60- х рр. ХХ століття, як зазначалося у партійних вказівках і настановах,
повинна стати розробка проблеми виховання всебічно розвиненої людини як
„необхідної передумови піднесення суспільного виробництва, створення
матеріально-технічної бази комунізму і перетворення суспільних відносин на
комуністичній основі” [121, с.24].
Підкреслимо, що проблема всебічного розвитку людини насправді розглядалася у
тісному зв’язку з усією сукупністю завдань ідеологічної роботи, яку здійснювала
КПРС. Так, важливим завданням радянської педагогіки, визначеним Програмою КПРС,
стає наукова розробка питань формування комуністичної свідомості підростаючого
покоління, виховання у нього основ марксистсько-ленінського світогляду, високої
ідейності й відданості комунізмові, непримиренності до ворожої ідеології,
комуністичного ставлення до праці і суспільного господарства, високих моральних
якостей, вивчення зв’язків і відношень між вихованням і розвитком, умов, за
яких відбувається всебічний розвиток особистості [285, с.56].
Водночас зауважимо, що продекларовані в партійних документах актуальність і
нагальність розробки проблеми всебічного розвитку особистості в радянській
педагогіці 50-60-х рр. ХХ століття не знайшли достатнього відображення.
Зокрема, у проаналізованому нами масиві джерел цього періоду не виявлено
наукових робіт, спеціально присвячених всебічному розвитку особистості школяра.
Автори розглядали тільки окремі аспекти цього процесу – розвиток здібностей,
активізацію мислення, виховання науково-матеріалістичного світогляду, виховання
волі, розвиток пам’яті, формування самосвідомості, розвиток творчої думки,
розвиток активності; розроблялися проблеми окремих складових всебічного
розвитку особистості - трудового, морального, естетичного виховання.
Проте, на відміну від наукових досліджень, питанню виховання всебічно
розвиненої особистості приділялося вагоме місце у тогочасній навчальній
літературі з педагогіки – підручниках і посібниках С.Збандуто [121],
М.Константинова, М.Смирнова, О.Савича [162], Т.Ільїної [136], І.Огородникова
[241], М.Болдирєва [32], Данилова М., Б.Єсипова [85] та ін.
На основі їх аналізу розкриємо підходи радянських педагогів до тлумачення
основних складових генеральної мети виховання у 1950-1960-х рр. з подальшим
відстеженням змін у визначенні їх змісту в наступні роки радянського періоду та
в часи розбудови національної школи в незалежній Україні.
Під всебічним розвитком людини, за трактуванням С.Збандуто, мають на увазі
розвиток її фізичних і духовних сил, творчих здібностей і обдарувань, здатності
і вміння поєднувати фізичну і розумову працю; засвоєння системи наукових і
технічних знань, що дає орієнтування у різних галузях виробництва і культури;
формування комуністичної свідомості і високих моральних якостей, розумних
людських потреб, естетичних почуттів і смаків [121, с.41].
Виходячи із глобальної, стратегічної мети виховання – формування всебічно
розвиненої людини, одним із першочергових завдань педагогічної науки стало
обґрунтування і конкретизація завдань комуністичного виховання. У його
виконанні тогочасні педагоги виявили традиційну одностайність і якихось
суттєвих розбіжностей у їх тлумаченні не появилося.
Так, науковці М.Константинов, М.Смирнов, О.Савич зазначають, що мета
комуністичного виховання досягається розв’язанням низки завдань: 1) дати новим
поколінням розумове виховання або освіту; 2) забезпечити політехнічне навчання;
3) фізичне виховання; 4) моральне виховання; 5) естетичне
- Київ+380960830922