Вы здесь

Інститут зайнятості в умовах трансформації соціальної політики в Україні

Автор: 
Галицький Володимир Михайлович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U003202
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПЦІЯ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

Невід'ємною складовою переходу економіки України на ринкові засади є розвиток національного ринку праці, який передбачає формування ринкової моделі зайнятості населення, що забезпечить сталий економічний поступ країни і гідний рівень життя її громадян. Пошуки національної моделі ринку праці мають ґрунтуватися на міжнародному досвіді.
Як відомо, ринок праці є одним із типів ринків за економічним призначенням (поряд із ринком товарів і послуг та ринком капіталів). Але водночас він є специфічним ринком, особливість якого зумовлена специфікою товару, який на ньому реалізується, - робочою силою. Вперше сутність товару "робоча сила" розглянув В.Петті, засновник англійської класичної політекономії. Він схарактеризував її як живу силу, котра бере безпосередньо участь у виробничих процесах, поєднуючи різні якості та здібності моделей [96]1).
Перша спроба оцінити втрати на утримання робочої сили була зроблена у працях А.Сміта, який зауважив, що здатність до праці є ринковим товаром, витрати якого у процесі ринкових товарообмінних відносин потребують розширеного відтворення, джерелом чого є заробітна плата [119, с. 128]2). Дослідження А.Сміта набули подальшої конкретизації в наукових працях Д.Рікардо, який сформулював принцип взаємодії між зайнятістю та оплатою праці як ціною робочої сили, що має тенденцію до зростання [110]1). А.Сміт і Д.Рікардо стали фундаторами класичної моделі функціонування ринку праці, в основі якої - пояснення причин виникнення безробіття зростанням заробітної плати. Найвагоміші дослідження механізму регулювання ринку праці та співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили були здійснені Дж.Кейнсом [61]2).
Кейнсіанська модель ринку праці ґрунтується на принципі мультиплікатора, згідно з яким початкове збільшення інвестицій створює "первинну" зайнятість певної кількості працівників даного виробництва. Витрати найманих працівників на придбання споживчих товарів і послуг стимулюють розширення виробництва, а отже - "вторинну" зайнятість, тобто розширення зайнятості шляхом створення додаткових робочих місць у галузях, де виробляються споживчі товари. За кейнсіанською моделлю ринку праці, обсяги зайнятості визначаються, головним чином, обсягами попиту на предмети особистого споживання та засоби виробництва, а причини виникнення безробіття пояснюються надто низьким рівнем споживчого й інвестиційного попиту. Скорочення обсягів цих складових попиту призводять до зменшення обсягів зайнятості. Прихильники цієї моделі вважають основним важелем ринку праці державу, оскільки саме державні структури можуть реально регулювати сукупний попит на працю та її пропозицію.
Існує також монетаристська модель ринку праці, яка причинами безробіття визначає порушення рівноваги між попитом і пропозицією робочої сили в різних сферах економічної діяльності, оскільки за будь-яких умов рівень безробіття формується з урахуванням структурного та фрикційного безробіття [44]1). Перше виникає внаслідок науково-технічного прогресу та структурно-технологічних змін в економіці, друге - внаслідок зміни місця роботи і потреби певного часу для освоєння нових робочих місць. Згідно з цим підходом, урівноваженню ринку праці сприяють інструменти грошово-кредитної політики.
Для західної економічної теорії характерний функціональний підхід при аналізі сутності ринку праці. Ринок праці розглядається як засіб відтворення трудового потенціалу, як форма функціонування особистісного чинника виробництва і як форма розвитку людського капіталу.
Знання й компетентність у концепції людського капіталу були визнані принципово важливим джерелом економічного зростання, і , відповідно, було визначено економічну роль освіти, охорони здоров'я, які до того трактувалися суто як галузі, що споживають, а не виробляють. Концепція людського капіталу послугувала базою для розроблення концепції людського розвитку, яка сьогодні є стратегічним напрямом світового розвитку.
Державне регулювання ринкової економіки - це система типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюються правочинними державними органами з метою стабілізації й пристосування наявної соціально-економічної системи до мінливих умов. Необхідність втручання держави пояснюється нездатністю суто ринкових механізмів ефективно розв'язати наявні економічні та соціальні проблеми. Досягти збалансованості на ринку праці можна лише за умов економічної й соціальної політики, активної ролі держави, мобільності робочої сили та відносно "розумного" інформаційного забезпечення.
Кожна країна має певні особливості ринку праці та механізми його регулювання. Проте на прикладі розвинених країн можна виокремити три основні моделі політики регулювання ринку праці: ліберальну, патерналістську та соціал-демократичну.
Ліберальна (американська) модель характеризується обмеженим втручанням держави у трудові відносини, децентралізацію системи управління та соціального страхування, високою мобільністю робочої сили. Професійне зростання, як правило, пов'язане зі зміною місця роботи, а за скорочення потреби в робочій силі роботодавці звільняють надлишкових працівників. Рівень охоплення працівників колективними договорами та участь у профспілках не перевищують 20-25%
Патерналістська (японська) модель грунтується на системі так званого найму на все життя, яка передбачає гарантії зайнятості працівникам аж до настання пенсійного віку та підвищення всіх видів виплат мірою збільшення стажу роботи. Професійна підготовка та перепідготовка кадрів здійснюється в межах фірми. За появи надлишкової робочої сили роботодавці не вдаються до звільнень, а скорочують тривалість робочого часу. Однак тимчасові працівники, які не набули статусу "найнятих на все життя" (а їх близько третини), мають значно менше прав і легко можуть бути звільнені.
Соціал-демократична (шведська) модель базується на активній державній