РОЗДІЛ 2
ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ ЕКСТРЕМАЛІЗМУ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ
2.1. Проблема екстремалізму в контексті визначальних ознак інформаційного суспільства
Феномен екстремалізму як крайньої внутрішньосистемної та міжсистемної біосоціальної форми конфліктності простежується впродовж усього існування людства. Однак протягом його історичного розвитку постійно змінювалися соціокультурні умови, а відтак і характер суб`єкт-суб`єктних та суб`єкт-об`єктних взаємовідносин. Виникали нові параметри крайніх форм протиріч, модифікуючи й особливості формування та вектори спрямованості екстремалізму, який може або індивідуалізуватися, або перетворюватися на масове явище, розгортаючись в світоглядно-орієнтаційній, геополітичній, економіко-технологічній, етнонаціональній, морально-правовій, духовно-культурній тощо площинах. Все це в сукупності накладало відбиток на сутнісні моменти тієї чи іншої епохи. Так, можна стверджувати, що джерело основних протиріч у світі в ХVI - на початку XVII ст. містилося у релігійній сфері (відповідно й прояви екстремалізму переважно спричинялися на грунті релігійних чи міжрелігійних відносин); наприкінці XVII- у XVIII ст. - в династичній владі, що викликало масові насильницькі дії в суспільстві; у ХІХ ст. - протиріччя в розвитку національних інтересів держав, результатом чого стали численні спроби реалізації чи відстоювання цих інтересів за допомогою зброї; у ХХ ст. - у протиріччі двох суспільно-політичних систем, Сходу та Заходу, що призвело до небачених за масштабами військових дій, а також до крайньої ідеологічної напруги під назвою "холодна війна". Однак наявність подібних основних джерел не знімає проблему синтетичності екстремалізму, його багатоаспектності, що завжди торкається безпосередньо особистості як активного суб`єкта будь-яких соціальних процесів.
Проблема екстремалізму набуває особливої значимості в періоди різних політичних, економічних, соціальних поворотів у розвитку кожного суспільства, тобто в періоди його трансформації.
Нинішній процес трансформації зазвичай пов`язують з переходом до принципово нової моделі організації суспільного життя. Це знайшло відображення в різноманітних соціологічних концепціях. Виходячи з них, суспільство, що формується протягом останніх трьох десятиліть, називають постіндустріальним (Д.Белл), інформаційним (М.Масуда), сітьовим (М.Кастельс), пост-економічним (Г.Кан, В.Іноземцев), суспільством постмодерну (А.Етціоні), радикалізованого (високого) модерну (Е.Гіденс), пост-капіталістичним (Р.Дарендорф), пост-цивілізаційним (К.Боулдінг), пост-буржуазним (Дж.Ліхтхайм), пост-історичним (Р.Сейденберг), пост-протестантським (С.Алстром) тощо. Кожне з таких понять має своє історичне підгрунтя і певну логіку саморозвитку, виступаючи однією з онтологічних засад суспільного життя. Зрозуміло, що прийняття за основу будь-якого терміну в контексті досліджуваної проблеми тягне за собою й відповідну аргументацію. Тому ми, консолідуючись з точкою зору С.Леша, вважаємо, що саме термін "інформаційне суспільство" є більш адекватним для позначення евристичності сучасного трансформаційного процесу [252; 234].
У свою чергу, орієнтація на концепцію інформаційного суспільства накладає свій відбиток на розуміння специфіки екстремалізаційних процесів. А це потребує звернення до розуміння сутнісних моментів самого інформаційного суспільства.
Вперше в досить чіткому вигляді ідея інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60-х - початку 70-х рр. ХХ ст. Винахід самого терміну "інформаційне суспільство" приписується Ю.Хаяши, а його контури були окреслені у звітах до японського уряду декількома науково-дослідними організаціями. В них інформаційне суспільство визначалося як таке, де процес комп`ютеризації дає людям доступ до надійних джерел інформації, позбавляє їх рутинної роботи, забезпечує високий рівень автоматизації виробництва. При цьому змінюється і саме виробництво - продукт його стає більш "інформаційноємним", що означає збільшення частки інновацій, дизайну і маркетингу в його вартості. На підставі певних узагальнень і соціально-економічних прогнозів І.Масуда обгрунтував концепцію, відповідно до якої інформаційне суспільство буде безкласовим і безконфліктним, - це буде суспільство згоди, з невеликим урядом та державним апаратом. Вчений також підкреслював, що на відміну від індустріального суспільства, основною цінністю якого є споживання товарів, інформаційне суспільство висуває як характерну цінність - час. У зв`язку з цим зростає цінність культурного дозвілля [254; 29]. Таким чином, разом з певними реальними рисами нового суспільного утворення робиться спроба надати йому деякої ідеалізації, перетворюючи на зразок нової соціальної утопії.
Наведений варіант концепції інформаційного суспільства розроблявся для вирішення завдань економічного розвитку Японії, що обумовило його обмежений, прикладний характер. Проте, у 70-ті роки відбулася конвергенція ідеології індустріального суспільства з пост-індустріалізмом. Ідея постіндустріального суспільства була висунута Д.Беллом. Багато в чому ця ідея відштовхується від характеристик індустріального суспільства, що визначають й інші теоретики індустріалізму (насамперед Т.Веблен). Д.Белл виділяє і головні риси постіндустріального суспільства. Для останнього характерним є перехід від виробництва речей до виробництва послуг, причому послуг, які пов`язані, перш за все, з охороною здоров`я, науковими дослідженнями та управлінням. Ця риса тісно переплетена зі змінами в розподілі занять: спостерігається зростання кількості інтелігенції, професіоналів і "технічного класу". Центральне місце в постіндустріальному суспільстві посідають знання, причому знання теоретичні. "Звичайно, - зазначає Д.Белл, - знання необхідне для функціонування будь-якого суспільства. Але примітною рисою постіндустріального суспільства є характер знання. Найважливіше значення для організації рішень і напрямку змін набуває провідна роль теоретичного знання, що припускає