РОЗДІЛ 2
ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ОНТОЛОГІЯ ТА СПОСОБИ ЇЇ ХУДОЖНЬОГО МОДЕЛЮВАННЯ
2.1. Типологія екзистенційних станів у творах І.Франка
2.1.1. Відчуження
Борислав І.Франко прагне розглянути як поле для студій - "не так поетичних, як більше соціальних" [156, с. 275]. У "Бориславських оповіданнях" предметом художнього моделювання стає екзистенція героя, що перебуває в межовій ситуації спротиву обставинам, які сильніші від нього. У передмові до збірки письменник пише, що саме тут, у Бориславі, "найсильніше заступлена класа робітницька - а нужда, трата сил і здоров'я, зледащіння тих людей під взглядом моральним - найгрізніше і найголосніше віщують, що може статися з наших хліборобів в протягу яких-де двох десятків літ, коли недостача поля, хліба і грошей, коли наслідки всіляких хиб теперішнього суспільного устрою змусять їх іти на роботу фабричну, продавати своє здоров'я і свою силу на нужденне пропитання" [156, с. 275]. "Борислав висисає вздовж і вшир всі сусідні села, - пожирає молоде покоління, ліси, час, здоров'я і моральність цілих громад, цілих мас" [156, с.276]. Звернемо увагу, і в тому й в іншому випадку повторюються явища, яким І.Франко надавав особливо великого значення, причини яких він найглибше хотів збагнути - це моральність, за його словами, - "звихнена моральна підстава в серці" (Розрядка моя - Л.В.) [156, с. 276].
Проблема відчуження є однією з найфундаментальніших проблем як сучасного світу, так і часів ХІХ століття. Трактування сфери даного питання екзистенціалістами охоплює економічні, суспільні відношення, розлад стосунків людини з природою, працею. Істотним соціальним результатом відчуження, як відомо, стає самотність людини. Дослідження проблеми відчуження праці виступає однією з межових проблем екзистенційного аналізу суб'єкта, що дає можливість побачити людину "зсередини", пізнати її внутрішні духовні катаклізми, породжені життєвими подіями.
Питання процесу відчуження праці й самовідчуження робітника, як необхідної умови розвитку економіки капіталістичного суспільства, вперше глибоко описав К.Маркс у ранніх "Економічно-філософських рукописах 1844 року" [88].
У своїй праці К.Маркс виділив три основні визначальні людську суть потреби: потребу праці, потребу творчого перетворювання особистості та її самоутвердження, потребу спілкування. У свою чергу В.Франкл, відомий автор екзистенційного аналізу, вказує на прагнення людини до самореалізації, до пошуків сенсу життя як "вроджену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям", яка є "основним чинником поведінки й розвитку особистості" [152, с. 10]. Основні суто психологічні причини відчуження, за В.Франклом, постають всередині людського суспільства, торкаючись екзистенційних модусів буття людини. Тому відчуження в капіталістичному суспільстві є чи не найосновнішим екзистенціалом, на фоні якого розгортаються всі інші: провина, страх, ненависть, біль неусвідомленого страждання.
Характер зображення людини та її стосунків з суспільством у творах І.Франка визначається перш за все соціально-економічними реальностями суспільства. Неможливість реалізації перших двох (праці та творчого самоутвердження) тісно пов'язаних між собою потреб у такому оточенні насилля та натиску перетворюється суспільством в економічне відчуження, відчуження праці. Третя потреба - у спілкуванні - перетворюється у відчуження моральне. Прагнення героя розірвати коло, в якому людина завжди в немилості, найчастіше виявляється нездійсненним.
В оповіданнях І.Франка знайшли оригінальне художнє втілення всі різновиди відчуження. Проблема відчуження праці відтворена художником у жорстокому конфлікті героїв, народженому новою формою капіталістичного суспільного устрою й від нього (героя) незалежного. У статті "Про працю" І.Франко писав: "...так склались обставини і ...серед цих обставин не можна діяти інакше... Одиниці ні в чому не винні, винен лише весь суспільний лад, вдало названий капіталістичним, адже капітал у ньому відіграє першу роль. Поки існує цей лад, немає чого й думати про покращення положення на користь робітника" [171, с. 338].
Ця особливість, на думку першої дослідниці проблеми відчуження в творах І.Франка Т.Михайлюк [97, с. 19], прослідковується в діалектиці почуттів і вчинків героїв оповідання "Ріпник" та "Навернений грішник". Ріпник Іван та Василь Півторак у минулому - ґазди. І.Франко змальовує їх уже в новій ролі - людей якісно нової суспільно перехідної категорії - селяни-робітники. Це й зумовило трагізм роздвоєння та самовідчуження особистості.
Безрадісна картина праці розкривається в оповіданні "Ріпник". Вранці в Бориславі "із темних нір, із затхлих, душних та тісних халабуд вилізали брудні, заспані люди. Вони починали день прокляттями і сваркою, не мившися і не христившися, тяглися до шинків, а відси, випивши по келишкові горілки, закусивши сухим хлібом і взявши за пазуху також сухого хліба, трохи ковбаси або головку часнику, ішли на роботу" [172, с. 19].
У таких умовах повільно вироджується вчорашній селянин, який прийшов працювати на промисли. Нестатки - єдине, що висить над головою робітника. Ось як говорить про становище робітництва герой оповідання "Вугляр": "От, видите, нужда та й нужда! Нігде ні про що й не чути більше. Наш заробок день у день меншіє" [158, с. 252]. Зрозуміло, що в таких умовах повсякденної бідності й безпросвітку змінюється людська душа. Цей процес І.Франко глибоко аналізує через образ ріпника Івана, у свідомості якого під тиском бориславського життя відбувається кардинальні зрушення, зокрема, у його ставленні до дівчини Фрузі, що кохала його ще в тому - минулому - сільському житті й прийшла за ним, чекаючи дитину, до Борислава. Проте Івану не до любові, замучений важкою працею й безпросвітним існуванням, він думає лише про одне - протриматись, вижити. До речі, це складає головну турботу й решти мешканців Борислава. Почуття любові до жінки спрощується, стає дрібним і маленьким. На ласку Фрузі він тепер понуро відказує: "... ти знаєш, я ніколи не відмовляв тобі