РОЗДІЛ 2.
Різдвяна тема у світовому та українському професійному мистецтві.
Засадничими моделями для європейського професійного музичного мистецтва
пов’язаного з втіленням образів Різдва послужили відповідні національні жанри
народно-музичного мистецтва (в тому числі й коляди) та середньовічні містерії
(драми різдвяної і великодньої тематики), міраклі (п’єси про
святих-чудотворців), мораліте (вистави морально-дидактичного характеру).
Найчисленнішу групу творів на тему Різдва у сучасній зарубіжній музиці
складають паралітургічні жанри – святкові духовні та світські пісні – коляди.
Найдавнішими друкованими збірками, до яких увійшли різдвяні псалми та коляди
стали: “чеські, німецькі та польські протестантські Катехизми та Канціонали
XV-XVI ст., та дисидентські збірники створені в XVI-XVII ст. Серед них найбільш
відомими є канціонал Яна Гуса, Істебницький канціонал (бл. 1420 р.), Пулавський
(1545 р.) та Замойський (1556 р.) канціонали, Яна Секлюціана (1547 р.),
Валентина з Бжозова (1554 р.), переклад чеського співаника польською мовою
(1541 р. та ін.” [94, 238]. Серед подібних видань, дослідниця історії розвитку
різдвяних псальм Л. Костюковець наводить також Берестейський канціонал Яна
Заремби (1558р.), додаток до Кенігсберзького канціоналу Яна Секлюціана (1559
р.), Несвізький пісенник (153 р.) до додаток до нього (1594 р.), Канціонал
Соломона Рисінського (1614 р.), литовські канціонали (видані у 1618 та 1621
рр.), а також численні польські любчанські, слуцькі, раковські, віленські
соцініанські та аріанські пісенники.
Однак у музичному європейському мистецтві сучасності коляди, як і інші
фольклорні жанри, постають не як органічний компонент вияву національної
ментальності і живе, діюче культурне надбання народу, а як об’єкт наукового
дослідження і збереження спадщини минулого. “ХХ століття з його соціальними
катаклізмами, колосальними зрушеннями у всіх сферах життєдіяльності людини
немовби могутнім катком пройшлося по живому тілу народних, насамперед,
селянських традицій. Внаслідок процесів урбанізації, секуляризації тощо була
зруйнована народна модель макро- і мікрокосму, відбулися незворотні зміни в
укладі життя, світогляді, соціальній психології мас” [72, 138].
У європейському професійному музичному мистецтві сучасності коляди постають як
у вигляді камерно-вокальних та хорових обробок (наприклад, “Польські різдвяні
коляди для жіночого хору, сопрано і камерного оркестру” В. Лютославського, “500
польських коляд і пасторалей” в опрацюванні для хору a capella А. Нікодемовича,
”A ceremony of carols” Б. Брітена для дитячого хору у супроводі арфи), так і у
транскрипціях для різноманітних інструментів та ансамблів чи оркестру (зразками
можуть послужити відомі твори О. Месіана “Різдво Господнє” - дев’ять роздумів
для органу, та фортепіанний цикл “20 поглядів на немовля Ісуса”, “Румунські
різдвяні пісні” для фортепіано Б. Бартока, Симфонія № 2 ”Різдвяна” К.
Пендерецького).
Театралізовані різдвяні дійства знаходять мистецьке переосмислення через великі
хорові та музично-сценічні жанри: оперу, балет, кантату, ораторію. Серед
найцікавіших зразків цієї групи: кантата “На різдво” А. Онеґґера, опери П.
Хіндеміта “Різдвяна казка” та “Довга різдвяна трапеза”, різдвяна п’єса К. Орфа
“Чудо народження немовляти”.
В українському музичному мистецтві ХХ століття жанр хорових та вокальних
обробок колядок та щедрівок також представлений винятково численно, що було
зумовлено цілим рядом чинників: національною фольклорною виконавською
традицією, культивуванням виключно aкапельних форм церковної музики, специфікою
концертної практики, особливостями розвитку вітчизняного професійного
інструментального виконавства та музичної освіти. “Наша традиційна хорова
культура, яка виникла в питомому природному середовищі, по суті своїй була
обрядовою, жила за законами усної традиції й несла в собі розмаїття місцевих
ознак. Цей спів не обслуговував ідеологію, не функціонував на соціальне
замовлення, а жив з внутрішньої потреби творити гармонію. Тому завжди був
спрямований на саморозкриття, на духовний саморозвиток, самореалізацію людини”
[8, 32].
Широкий розмах аматорського хорового руху в Україні наприкінці ХІХ – початку ХХ
ст., що засадничо виник як чинник національної самоідентифікації, зумовив
винятковий розвиток хорової обробки – жанру, що складав основу виконавського
репертуару. Тому приклади звертання до нього ми знайдемо у творчому доробку
абсолютної більшості як композиторів Наддніпрянської України, так і галицьких
мистців, серед яких є і професіонали, і аматори-практики. Звертання до цієї
теми зустрічаємо у М. Лисенка, який за спогадами Олени Пчілки: “Любив… чисто
обрядовий бік релігії християнсько-православної… Додержував святочні обряди,
різдвяні, новорічні більше, ніж хто інший, свят “зелених” і т. ін. На Різдво,
на Святий вечір у Лисенків бувала при вечері кутя й ін.” [145, 162, 196, 302].
З творів різдвяного циклу українського класика згадаємо “Колядки і щедрівки” з
його хорових “десятків”, “Різдвяний тропар”, а також оперу за сюжетом
гоголівської “Ночі перед Різдвом”. Її задум, за спогадами Люція Кобилянського,
належав “декому з старих та з молодих громадян”, що “надумали впорядкувати під
час свят український хатній спектакль” в час від’їзду значної частини учасників
лисенківського хору на зимові канікули. [75, 217].
Варто назвати у цьому ж переліку твори К. Стеценка (“П’ять десятків колядок та
щедрівок”, серед яких знамениті “Ой, на річці на Йордані”, “Ой, сивая
зозуленька”, “По всьому світу”, “Ой, ясная красна в лузі калина”, “Що то за
предиво”, “Добрий вечір тобі”, “Нова радіст
- Київ+380960830922