Ви є тут

Правове регулювання охорони праці в умовах ринкової економіки

Автор: 
Ізуїта Петро Олександрович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U003874
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ОХОРОНИ ПРАЦІ
2.1. Законодавство Європейського Союзу з охорони праці
З моменту отримання Україною незалежності вона свій подальший розвиток
спрямувала на впровадження в національну практику європейських цінностей в
галузі прав і свобод людини та інтеграцію у європейське співтовариство.
Сьогодні завданням номер один для України є набуття членства у Європейському
Союзі. Зазначимо, що двосторонні стосунки Україна–Європейський Союз були
започатковані відразу після здобуття Україною незалежності. Саме тоді
країни–члени Європейського Союзу закликали Україну до відкритого і
конструктивного діалогу. Згодом Україна стала першою країною на теренах СНД,
яка уклала Угоду про партнерство та співробітництво з ЄС, де було визначено
правовий механізм взаємодії між двома сторонами. Угоду було підписано 14 червня
1994 р. у Люксембурзі та ратифіковано Верховною Радою України 10 листопада 1994
р.
На Копенгагенському самміті Україна – Європейський Союз 4 липня
2002 р. Європейський Союз підтвердив свою готовність продовжувати
співробітництво і підтримувати Україну в адаптації законодавства, що є одним з
ключових елементів співробітництва між Україною та Європейським Союзом.
Європейський Союз привітав прагнення України розробити план–графік адаптації
законодавства у пріоритетних сферах. На Ялтинському самміті Україна –
Європейський Союз 7 жовтня 2003 року досягнуто спільне розуміння, що одним із
найбільш ефективних шляхів використання можливостей нинішнього розширення ЄС
для України є інтенсифікація нею роботи у напрямі адаптації національного
законодавства, норм і стандартів до відповідних норм ЄС. Європейський Союз
підтвердив свою готовність продовжувати співробітництво і підтримку України у
процесі адаптації законодавства [100, с. 14].
Законом України «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України
до законодавства Європейського Союзу» від 18 березня 2004 р. закріплено мету
адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, яка
полягає в досягненні відповідності правової системи України acquis
communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом (ЄС)
до держав, які мають намір вступити до нього. Адаптація законодавства України
до законодавства ЄС є пріоритетною складовою процесу інтеграції України до
Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української
зовнішньої політики [101].
Взагалі Європейський Союз як регіональна міжнародна організація має давню
історію. Так, вперше ідею об'єднання країн Європи на політичному рівні на
зовсім нових засадах висловив у 1946 р. Прем'єр–міністр Великобританії В.
Черчілль, заявивши про необхідність створення «свого роду Сполучених Штатів
Європи». Перші ж конкретні кроки на цьому шляху було зроблено завдяки французам
Ж. Моне та Р. Шуману, яким належить ідея і план створення Європейського
об'єднання вугілля та сталі (ЄОВС). Це відбулося 9 травня 1950 року і відтоді
ця дата відзначається як День Європи.
В основу створення ЄОВС було закладено ідею про передачу управління
виробництвом вугілля та сталі єдиному наднаціональному органу, а метою стало
переведення ключових галузей військової індустрії під міжнародний контроль (аби
запобігти підготовці до нової світової війни). Договір про створення ЄОВС було
підписано у м. Парижі 18 квітня 1951 р., а 10 серпня 1952 р. він набрав
чинності. Учасниками цього об'єднання стали шість країн – Бельгія, Нідерланди,
Люксембург, Франція, Німеччина та Італія [102, с. 4].
У 1957 р. ці шість західноєвропейських країн підписали в Римі договір про
створення Європейського економічного співтовариства (Римський договір, або
Договір про ЄЕС). У цьому ж 1957 р. засновники ЄЕС створили нову організацію –
Європейське об'єднання з атомної енергії (Євратом). Усі три організації – ЄОВС,
ЄЕС і Євратом – мали загальну Асамблею і загальний Суд, а виконавчі органи були
різними. В 1965 р., прийнявши Договір про злиття, «шістка» об'єднала зазначені
організації [103, с. 23]. В той же час, це ні в якій мірі не означало
ліквідації трьох раніше заснованих об'єднань, відбулося лише злиття їх органів
управління з метою спрощення схеми управління, зменшення витрат на нього та
підвищення ефективності у вирішенні економічних завдань.
Завдання, які ставило перед собою нове європейське утворення, були в основному
економічні, зокрема створення єдиного економічного простору. Згодом же на
порядку денному постали нові завдання тепер вже політичні. У зв'язку з цим з
назви Єдиного Європейського Співтовариства було вилучено слово «економічне» як
підтвердження того, що віднині будуть вирішуватися не тільки завдання
економіки. Це нововведення було закріплене в Маастрихтському Договорі, який
було підписано у 1992 р. Цей договір набрав чинності з 1 листопада 1993 р. і
саме з цього часу виникла наднаціональна організація європейської публічної
влади – Європейський Союз.
Утворення Європейських співтовариств поклало початок новій правовій системі –
праву Європейських співтовариств (Європейського Союзу), що нерідко нині
іменують у літературі і засобах масової інформації (у тому числі українських)
«європейським правом». Норми права Європейського Союзу, у тому числі
встановлені в нормативно–правових актах його органів і прецедентах судів
Європейського Союзу, мають верховенство на всій його території (принцип
верховенства права ЄС), здатні наділяти правами і покладати обов'язки як на
держави–члени, так і безпосередньо на громадян (принцип прямої дії права ЄС).
«Незалежно від законодавства держав–членів» останнє «не т