Ви є тут

Роль посередництва у вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів)

Автор: 
Єрохін Сергій Володимирович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U003875
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2.
Порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів) суб’єктами
посередницької діяльності
2.1. Поняття колективного трудового спору
Під час трудових взаємовідносин між працівниками і роботодавцями іноді
виникають суперечності. Якщо з різних причин досягти згоди не вдається, то між
ними може виникнути трудовий спір, в якому кожна з сторін відстоює власну точку
зору. Суперечності, які мають місце в процесі виникнення, розвитку чи
припинення трудових відносин, обумовлені існуванням різних, а іноді і
протилежних, потреб та інтересів сторін трудового договору (контракту).
«Інтереси роботодавця та найманого працівника не завжди співпадають, і,
природно, можливе зіткнення цих інтересів на будь-якій стадії трудових
правовідносин, що, у свою чергу, призводить до виникнення суперечностей» [187,
с.447]. Отже, схема виникнення трудового спору між працівниками і роботодавцями
має наступний вигляд: потреби та інтереси сторін трудового договору, які мають
різний зміст і характер - суперечності з приводу задоволення цих потреб та
інтересів - спроба врегулювати зазначені суперечності самостійно - якщо
сторонам не вдалося врегулювати суперечності самостійно і вони передали це
питання на розгляд іншому органу, виникає трудовий спір. Як пишуть О.М.
Крапівін та В.І. Власов: «В процесі трудових взаємовідносин між роботодавцями і
працівниками іноді виникають протиріччя з тих чи інших питань. Якщо сторонам не
вдається поновити злагоду, то за ініціативою тієї або іншої сторони між ними
може виникнути спір - обговорення існуючої проблеми, в якому кожна сторона
відстоює власну точку зору» [81, с.233]. На нашу думку, слід погодитися з
авторами у тому, що трудовий спір - це насамперед такі розбіжності між
працівниками і роботодавцями, які не були врегульовані ними самостійно під час
безпосередньої взаємодії. Як відмічає П.Д. Пилипенко, наявність розбіжностей
між суб’єктами трудових правовідносин не завжди призводить до виникнення
трудового спору. «Дуже часто такі розбіжності залагоджуються шляхом взаємних
переговорів між самими суб’єктами, і ті чи інші непорозуміння, що так чи інакше
пов’язані з порушенням трудових прав працівників, не переростають у трудовий
спір. Тому, якщо визначати поняття трудових спорів, то потрібно мати на увазі,
що такими можна визнати лише ті розбіжності між суб’єктами трудових та тісно
пов’язаних з ними правовідносин, які не вдалося врегулювати при безпосередніх
переговорах обох конфліктуючих сторін» [172, с.436]. Таким чином, трудові спори
є формою існування розбіжностей між суб’єктами трудового права, які не були
врегульовані ними самостійно. Тому ми не можемо погодитись з точкою зору В.І.
Прокопенко, що трудовими спорами є усі розбіжності, що виникають між суб’єктами
трудового права з приводу встановлення умов праці або укладення трудового
договору, а також застосування норм трудового законодавства [124, с.448]. Для
виникнення трудового спору одних суперечностей між інтересами працівників і
роботодавців замало. Потрібно, щоб вони не були врегульовані під час
безпосередніх переговорів, і щоб справу про їх вирішення було передано на
розгляд спеціально створеному для цього органу.
Відстоюючи таку позицію щодо сутності і змісту трудових спорів, слід
враховувати і те, що в науці трудового права з цього приводу ще триває
дискусія. Автори по-різному підходять до вирішення даного питання. Але перш,
ніж перейти до розгляду визначень трудового спору, доцільно проаналізувати
історію виникнення даного поняття та динаміку його розвитку в різні історичні
періоди.
Проблема вирішення трудових спорів набуває широкого розповсюдження в юридичній
літературі лише в 20-х роках двадцятого століття. Після приходу до влади
більшовиків і запровадження нової економічної політики на початку 20-х років, в
літературі починають з’являтися дослідження з питань трудових конфліктів. Так,
Е. Андерсон визначав трудові конфлікти як «спори робітників та службовців з
роботодавцем з приводу застосування праці» [23, с.3]. Схоже визначення було
запропоновано С. Жаровим, який під трудовими конфліктами розумів «спори між
наймачем, з однієї сторони, та особами, які працюють за наймом - з іншої, що
виникають з приводу застосування найманої праці» [53, с.3].
Згортання нової економічної політики, а також запровадження примусової
колективізації та індустріалізації призвели до зникнення інтересу до питань
розв’язання трудових конфліктів. Під час війни цій проблемі також не
приділялось достатньої уваги, і лише в період повернення до «мирного характеру
функціонування економіки радянської держави відроджується інтерес до розгляду
процедур вирішення трудових спорі. В цей період А.Є. Пашерстник, В.І. Смолярчук
та інші вчені друкують свої роботи. Зокрема, В.І. Смолярчуку належать декілька
визначень трудових спорів. В роботі 1962 року під трудовими спорами він розуміє
«розбіжності, що виникають між робітниками і службовцями та адміністрацією
підприємств, установ, безпосередньо пов’язані з умовами трудової діяльності,
яка регулюється законодавством про працю, колективним договором, трудовим
договором та Правилами внутрішнього трудового розпорядку» [145, с.7]. В 1966
році ним було запропоновано інше визначення даної правової категорії, зокрема,
трудовими спорами визнаються «неврегульовані розбіжності, які виникають на
ґрунті застосування законодавства про працю або встановлення умов праці
робітників та службовців, і які вирішуються у встановленому законом порядку»
[144, с.12]. Близьке до вищенаведеного визначення дається В.І. Смолярчуком і в
1973 році. Трудові спори розглядаються вченим як «неврегу