РОЗДІЛ 2
ІДЕНТИФІКАЦІЯ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ ТА ЇХ ТИПОЛОГІЯ
2.1. Річковий басейн, суббасейн та район річкового басейну
Розглядаючи питання щодо визначення таких важливих (фундаментальних) термінів
як річковий басейн, суббасейн та район річкового басейну, необхідно зауважити,
що вони вже мають своє трактування в науковій літературі [56, 80, 115]. І якщо
визначення і трактування термінів «басейн» і «водозбір» є достатньо чіткими, то
термінологічні аспекти «суббасейну» і «району річкового басейну» ще недостатньо
узагальнені.
Водна Рамкова Директива ЄС визначає річковий басейн як певну територію суші
(суходолу), з якої стікають струмки, послідовно впадаючи в річки (а також
озера) і далі в моря через окреме річкове гирло, естуарій або дельту. Іншим
терміном є «суббасейн», який визначають так само як і «річковий басейн» за
відмінністю, що річка впадає не в море, а в озеро, або впадає в іншу річку.
Ці два терміни мають географічне визначення і відносяться до гідрологічної
системи. На відміну від них ВРД запроваджує інший термін - «район річкового
басейну». Він має важливе значення, тому що саме район річкового басейну є
головною одиницею (об’єктом) управління річковим басейном.
Країнам-членам ЄС ставиться в обов’язок визначити індивідуальні річкові басейни
в межах їхньої території та віднести їх до індивідуальних районів річкового
басейну. Практично це означає, що до річкового басейну додаються прибережні
води, що простягаються від берега на 1 морську милю та підземні води, які
гідравлічно пов’язані з поверхневими. У випадку коли підземні води
територіально не повністю співпадають з одним річковим басейном, їх слід
віднести тільки до одного річкового басейну. Малі річкові басейни можуть бути
об’єднані між собою, або приєднані до великого.
Якщо район річкового басейну охоплює територію більш ніж однієї країни, він має
статус міжнародного і країни - члени ЄС зобов’язані координувати свої дії з
іншими країнами, в межах яких знаходиться цей річковий басейн, задля досягнення
екологічних цілей, встановлених ВРД, або сприяти координації якщо сусідня
країна не є членом ЕС [15].
Країни-члени ЄС визначили 170 національних (або частин міжнародних) районів
річкових басейнів, що дозволило їх об’єднати в 110 районів річкових басейнів. З
них 40 мають статус міжнародних, і вони охоплюють більше 60% території ЄС.
Площа районів річкових басейнів коливається від 1 000 до 800 000 кмІ (рис.2.1)
[124].
В Україні до цього часу райони річкових басейнів не визначалися. Проте власне
річкових басейнів визначено 10, з яких 7 – це басейни річок, які безпосередньо
впадають в море (Дніпро, Дністер, Дунай, Південний Буг, річки Криму, Північного
Причорномор’я та Північного Приазов’я). Всі з них, крім Південного Бугу і річок
Криму є міжнародними. Басейни Західного Бугу і Сіверського Дінця є міжнародними
суббасейнами Вісли і Дону відповідно. Також окремо виділяють район внутрішнього
поверхневого стоку, який розташований на північ від Кримського півострову [40,
80].
Річковий басейн Дунаю є другим за розміром в Європі (після Волги) та найбільш
міжнародним у світі. Він розташований повністю, або частково на території 19
країн, в тому числі і України.
Район річкового басейну Дунаю (загальна площа 807 827 кмІ) було визначено
наступним чином (рис. 2.2) [149]:
річковий басейн (площа 801 463 кмІ)
приберегова водозбірна площа на території Румунії (площа 5 122 кмІ). Включає в
себе озера та лагуни, та їхню водозбірну площу на схід від кордону річкового
басейну Дунаю до Чорноморського узбережжя, а також канал Дунай - Чорновода, що
несе до Чорного моря значну кількість дунайської води.
чорноморські прибережні води вздовж румунського та, частково, українського
берегів. Площа прибережних вод складає 1 242 кмІ і відповідає прибережній смузі
шириною в 1 морську милю вздовж берега України та румунського берега в межах,
що закріплені законом Румунії № 17 1990 року зі змінами у законі № 36 2002 року
[149].
Рис. 2.1. Головні річкові басейни Європи [124].
Визначення району річкового басейну Тиси проводилося в рамках діяльності
Тисянської експертної групи МКЗРД (рис. 2.3) за допомогою ГІС на підставі
даних, що надала кожна із п’яти країн басейну [117, 143].
З точки зору фізико-географічних, геологічних, гідрологічних,
соціально-економічних і культурних характеристик басейн Тиси є одним з найбільш
різноманітних в Європі. В басейні Тиси проживає біля 14 мільйонів людей, а сам
басейн річки розташований на території п’яти країн: України (8% від загальної
площі басейну), Румунії (46%), Словаччини (10%), Угорщини (29%) та Сербії
(7%).
Річка Тиса є найбільшою притокою Дунаю за площею та довжиною і другою, після
Сави, за водністю (рис.2.4) [121].
Площа басейну Тиси дещо відрізняється за даними вітчизняних авторів: 153 200
кмІ [36, 51], 153 000 кмІ [14, 80] та зарубіжних джерел 157 186 кмІ [143] .
Довжина Тиси складає 966 км, приймаючи за її початок витік р. Чорна Тиса [14,
36, 51, 80, 143]. За часів Австро-Угорської імперії з 1855 по 1875 рр. на Тисі
було реалізовано план інженера Пола Вашархеї з захисту від повеней на великій
ділянці від с. Вилок майже до самого гирла річки. За цей час русло було
спрямлено шляхом відокремлення 112 меандр, а сама довжина річки зменшилась
більш ніж на третину від початкових 1240 до сучасних 966 км.
Середньорічна витрата води (1955-2000 рр.) Тиси в гирлі складає 830 м3/с, що
становить 13 % загального стоку Дунаю.
Від витоку до гирла на р. Тиса виділяють три ділянки (рис. 2.4) [143] :
Верхня Тиса. Гірська річка на території України та Румунії, а також невелика її
ділянка на території Угорщини. Від витоку Чорної Тиси до гирла лівої притоки р.
Сомеш. Довжина 280 км.
Середня Тиса. Рівни
- Київ+380960830922