Вы здесь

Творчість Йозефа Рота в українській міжлітературній рецепції: візія Першої світової війни і типологія образів-персонажів (Богдан Лепкий, Мирослав Ірчан, Осип Турянський, Ро-ман Купчинський)

Автор: 
Дзись Тарас Васильович
Тип работы: 
Дис. канд. наук
Год: 
2008
Артикул:
0408U004010
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ 2
ХРОНОТОП ВОЄННОГО СВІТУ В УКРАЇНСЬКІЙ ПРОЗІ І ФЕНОМЕН "ВТРАЧЕНОГО ПОКОЛІННЯ"
Сучасне порівняльне літературознавство уможливлює розширення кута зору
дослідника на тексти тих діячів, які жили і творили в 20 – 30-х роках ХХ
століття, а формувалися за подібних їм геополітичних умов та обіймали
індивідуально-екзистенційне світовідчуття людей періоду Першої світової війни і
краху двох імперій. Це спонукає до свіввіднесення творів письменників як
дійових чинників середньоєвропейської культури, що зберігає тяглість в
історичній пам’яті багатокультурного простору.
У цьому розділі дисертації, як частково зазначено вище (у вступі і в першому
розділі), будемо, виходячи з тих теоретико-методологічних орієнтацій,
простежувати виміри хронотопу Першої світової війни.
Спочатку окреслимо конфіґурацію парадигматики, яка зумовлює наші мислиннєві
операції, вектори дослідницького руху в міждисциплінарному форматі. Проміжний
статус нашої праці складається між такими гуманітарними науками: історія,
етнологія, антропологія, літературознавство (в єдності трьох базових
дисциплін), фольклористика, мовознавство, психологія. На обрії кожної з цих
названих дисциплін проглядаються подумки ще і суспільні науки, які впродовж
двох – трьох століть виокремилися із відносно окремої науки: філософія,
соціологія, естетика, культурологія, тощо, а також – низка лінґвістики. У
процесі диференційно-інтеґральних змін у статусі науки як форми людської
діяльності постійно відбуваються якісь зрушення: еволюція, модифікація,
стратифікація і т. п. Відбившись у системі наук ХХ століття, ці зрушення
позначилися у понятійно-термінологічному апараті не тільки науки, а й
науково-освітньої діяльності. Усе це по-своєму відгукується і продовжує
позначатися на таких змінах під час підготовки дисертації.
Враховуючи тему, проблему, мету і завдання нашої праці, зваживши ще на деякі
джерела [28; 88; 89; 173; 195], остаточний варіант дисертації нижче розгортає
стратегію цього її розділу. Тут методологічну роль відіграватимуть концепції
істориків, культурологів, сучасних компаративістів і ті концепти вчених, які в
різний період обґрунтовували парадигматику часопростору, фікціоналізації
дійсності, трансформації словесності, взаємодії видів мистецтва в період
глобалізації науки.
2.1. Хаос у "гармонійному світі" та його художня референція: моделювання
початку світової війни (Й. Рот, Б. Лепкий, М. Ірчан, Р. Купчинський)
Йозеф Рот у нарисі "Мандрівка по Галичині. Місцевість і люди" (1924 рік)
парадоксально міркував, що Галичина – "велике бойовище великої війни", "дарма,
що в галицьку землю лягли гноєм західноєвропейські вояки" [136, с. 151]. І
далі: "Галичина самотня, забута світом, але не ізольована <...>, в ній більше
культури, ніж можна припустити <...>. Вона була етапом або фронтом. Але в неї є
власна втіха, власні пісні, власні люди і власний блиск, сумний блиск
знеславленої" [Там само, 155].
Йозеф Рот невдовзі не тільки прийняв християнство ("вихрестився"), а й
культурно-ідеологічно ідентифікувався з австрійсько-галицьким габсбурзьким
населенням як етнічно відрубною ментальністю, яке здебільшого пишалася своєю
"вітчизною" [170, 12]. Будучи військовим репортером під час війни, він
збагачував свої враження від розмаїтих ландшафтів, народностей і культур,
виробивши міцне переконання, що "треба мати здатність виражати словами колір,
аромат, густину, сприятливість повітря, одне слово, те, що через брак точного
означення доводиться називати науковим терміном «атмосфера»" [136, с. 156].
Розуміння природної різноманітності "галицького топосу", як уже не раз
підкреслювали попередники, зважено виражалося і в його публіцистиці, і в
белетристиці словесними засобами. На щастя, Йозеф Рот не тільки відчував,
розумів, умів виражати це розмаїття, а й спромігся потрактувати з погляду
зовнішнього (лінійно), з осягненням смислового (динамічно) внутрішнього. У
цьому аспекті надзвичайно характерною є така теза: "Так було, коли правив
імператор Франц Йосиф, так воно і нині. При інших одностроях, при інших орлах,
інших емблемах. Та найсуттєвіше не змінилось. До найсуттєвішого належить:
повітря, людська душа і Бог з усіма святими, що населяють небеса і що їхні
зображення стоять при дорогах" [136, с. 152].
Як бачимо, до найсуттєвішого, незмінного уже молодий письменник зараховував
"повітря, людську душу і Бога з усіма святими". Те природне сакральне,
незважаючи на зовнішню мінливість, змінюваність, зберігало духовну сталість –
загальнолюдську істотність навіть без підписів. Воно відчувалося "там, де дух
самопожертви хліборобів був настільки високим, наскільки глибоке їхнє
благочестя" [136, с. 152].
На наше переконання, такі узагальнення увиразнюють смисл не тільки власних
оповідань і повістей Йозефа Рота, задуманих передати читачам "дух самопожертви
хліборобів" і "глибоке їхнє благочестя", а й сучасних споріднених творів інших
письменників, навіть без фабульно-сюжетних і характерологічних збігів. Тобто у
даному разі йдеться про основу, мотивацію адекватності компаративного підходу
до творів українських і австрійсько-єврейських письменників.
У цьому зв’язку потрібне ще одне застереження-нагадування. Воно стосується
методологічно-функціонального плану і може подаватися за аналогією до
герменевтичного кола. Так як розуміємо кожну деталь тільки з розумінням
цілісного явища, яке пізнаємо, так само витлумачуємо значення кожного елемента
структури твору як цілісного художнього світу, а викінченого твору якогось
жанру – як органічної частини спадщини / творчості письменника. Як