Ви є тут

Особистість за умов глобалізаційних конфліктів.

Автор: 
Левченюк Євгенія Вікторівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U004131
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ II. ГЛОБАЛІЗАЦІЙНІ КОНФЛІКТИ І ОСОБИСТІСТЬ: ОСОБЛИВОСТІ ВЗАЄМОВІДНОШЕННЯ
2.1 Суперечливість як сутнісний вимір процесів глобалізації.
На сучасному етапі розвитку людства глобалізація стала основним вектором
розвитку Земної цивілізації. Сутність процесу “глобалізації”, його початок,
наслідки є актуальним, дискусійним і відкритим питанням для широкого загалу,
оскільки цей процес стосується кожної людини на Землі. “Глобалізація цілком
очевидна, перш за все, як самий загальний вектор розвитку світу, свого роду
рівнодіюча самих різноманітних сил і тенденцій” [157, 26].
Термін “глобалізація” походить від англійського “global”, що означає
“всесвітній”, “всеохоплюючий”. Загальновживане значення цього терміну надається
в політологічному словнику: “Глобалізація – це загальноцивілізаційний процес,
який справляє величезний вплив на політичну та інші сфери людського буття”
[164, 72]. Загальноприйнято також вважати, що процес глобалізації це явище
кінця ХХ століття. Але існують гіпотези, що процес глобалізації почався на
багато раніше. Адже термін «глобалізація» в широкий обіг був введений в 60-х
роках ХХ століття. Видання вебстерівського словника в 1961 році стало одним із
перших видань, в якому давалось тлумачення, що означає термін “глобалізація”.
На думку Р. Робертсона, одного з ініціаторів розробки теорії глобалізації,
дослідження, які проводилась стосовно процесу глобалізації набули апогею тільки
в 80-х роках ХХ століття. Але, на його думку, процес глобалізації розпочався
набагато раніше. Розповсюдження глобальних норм Р. Робертсон пов’язує з
розвитком європейської цивілізації і у зв’язку з цим пропонує свою періодизацію
глобалізаційного процесу. Цей процес автор поділив на фази: перша фаза - це
фаза зародження, триває з 1400 року по 1750 рік. Вона включає в себе розкол у
християнстві, розвиток узагальнюючих уявлень про людину, перші мапи планети,
прийняття універсального календаря на Заході, мандрівки, метою яких було
вивчення Землі. Наступна фаза – становлення. Її тривалість від 1750 року по
1875 рік. Вона включала в себе розвиток постійних дипломатичних відносин між
державами, громадянство і паспортну систему, становлення перших націй в Європі.
Третя фаза – це фаза підйому, вона тривала з 1875 року по 1925 рік. Вона
складалася з міжнародних зв’язків вже не тільки в економічному плані, а й
культурному (загальносвітовий календар), в політичному (Перша світова війна),
національному (міжнародні міграції і намагання їх обмежити). Четверта фаза – це
фаза боротьби за політичну і економічну гегемонію. Ця фаза тривала з 1925 року
по 1969 рік і включала в себе утворення Ліги націй і ООН, другу світову і
“холодну” війни, загрозу ядерної війни, виникнення “Третього світу”.
Р.Робертсон фазу підйому ототожнює з початком прискореної глобалізації. І
остання фаза, яку виділяє Р. Робертсон, – це фаза невизначеності. Її тривалість
від 1969 року по 1992 рік. Це дослідження Космосу, ускладнення міжнародних
відносин, що швидко змінювали, інтерналізацію засобів масової інформації,
супутникове телебачення. [201, 8].
Ще один представник розвитку теорії глобалізації Е. Гідденс, англійський
вчений, вважає, що процес глобалізації є пряме слідування модернізації. Якщо
слідувати цій теорії то процес глобалізації співпадає з модернізацією і тоді
він починається десь приблизно в ХVI столітті. До нього відноситься становлення
і розвиток міжнародних відносин, виникнення глобальної культури і глобальної
свідомості. З часом цей процес почав прискорюватись і зараз ми спостерігаємо
стрімкий його розвиток[196, 175].
Російський дослідник процесів глобалізації А. М. Чумаков вважає, що
глобалізація має витоки з ХІХ століття [182]. Автор пов’язує розвиток
глобалізаційних процесів з досягненнями людства в технічній сфері, створення
нових засобів зв’язку, пересування та ін.. Зокрема, розвиток водяного
транспорту (перший пароплав був побудований в першій чверті ХІХ століття). До
кінця століття вже з’явились теплоходи, які зробили морський транспорт важливим
засобом розвитку світової торгівлі і промисловості.
Залізничний транспорт. В другій половині ХІХ століття з’явився перший паровоз.
Подальший розвиток цього виду транспорту став найважливішим засобом сухопутного
пересування.
Автотранспорт. Перша дорога була побудована 1854 році, з асфальтним покриттям.
А в 1883 році світ побачив перший автомобіль з двигуном внутрішнього
загорання.
Авіація. В кінці ХІХ століття і початок Першої світової війни фактично було
закладено початок авіаційної промисловості.
Телеграф, телефон. Для прискорення темпів глобалізації велику роль відіграли
зародження і розвиток засобів комунікації. Основа подальшого розвитку була
закладена в 1837 році, коли пройшов випробовування електромагнітний телеграф
С. Морзе. А в 1867 році в США А. Г. Белі винайшов телефонний апарат, який
суттєво розширив можливості спілкування. Через дев’ять років в США було
побудовано першу телефону станцію. Також важливим кроком у розвитку
глобалізації було створення радіо.
Комп’ютеризація і Інтернет. Перехід до серійного виробництва персональних
комп’ютерів у 1980 році став початком ще однієї революції в науково технічному
прогресі – інформаційному. А поява 1994 році “всесвітньої павутини” відкрило
принципово нові можливості отримання і розповсюдження інформації. В 2003 році в
світі нараховувалось вже біля 3 млрд. Інтернет сайтів. Отже, на думку
А. М. Чумакова, “глобалізація – це багатовіковий природній процес становлення
єдиних для всієї планети біосоціальних структур, взаємозв’язків і відношень”
[182, 87].
А. М. Чумаков виокремлює такі фази глобалізації: