РОЗДІЛ 2
МОРАЛЬНО-ЕСТЕТИЧНІ ДОМІНАНТИ
«ЩОДЕННИКА» (1911–1925) В. ВИННИЧЕНКА
«Щоденник» В. Винниченка відобразив знання (уявлення про оточуючий світ),
цінності різних рівнів та їх переосмислення, потреби, інтереси, емоції, стани,
зумовлені зовнішніми та внутрішніми факторами, зафіксував проекти, плани, цілі,
програми, що їх автор прагнув здійснити, передусім, у суспільній діяльності. У
цьому сенсі можна говорити про щоденник В. Винниченка (втім, як і про будь-який
інший приватний щоденник) як про матеріалізовану авторську свідомість, яка, у
свою чергу, засвоюючи та відбиваючи об’єктивну реальність, постійно створює
паралельну суб’єктивну реальність. Із цього погляду досліджуваний нами
«Щоденник» дає можливість осягнути специфіку оприявнення авторського «я» – що
являє квінтесенцію внутрішнього світу почуттів, думок, ідей В. Винниченка.
Таким чином, визначивши змістові домінанти «Щоденника», з’ясувавши, які
компоненти об’єктивної реальності (події особистого та соціального,
культурного, політичного життя, філософські течії того часу) вплинули на його
свідомість, ми можемо глибше проникнути у психологію митця, а значить, пізнати
його особистість, зрозуміти дійсні мотиви його суспільної, зокрема політичної
та літературної, діяльності, знайти можливі нові підходи до інтерпретації його
художньої творчості.
Говорити про щоденник як про матеріалізовану свідомість можемо в тому випадку,
якщо розглядатимемо свідомість як безперервний потік переживань, що складається
з актів – сприймання, міркування, пригадування, хотіння, оцінювання. Ці акти й
фіксуються щоденником, причому у відповідній послідовності. Зрозуміло, що такий
підхід не позбавлений умовності, адже щоденник фіксує не все підряд у прямому
смислі, а тільки те, що визначилося автором як домінанта у певний відрізок часу
(у широкому розумінні: від кількох годин до кількох днів), але це і є найбільш
цінним для дослідника. Зазначимо також, що окремі уривки щоденника складають
змістову єдність, оскільки пов’язуються осмисленням одного факту (явища, ідеї,
задуму), в той час як основний принцип викладу в щоденнику сприймається як
монтаж (що, з одного боку, зумовлено жанровою специфікою, а з іншого –
специфікою людського мислення взагалі – одночасно може сприйматися та
осмислюватися кілька явищ дійсності). Крім того, щоденник є свідченням
самоусвідомлення, тому що він (щоденник) є передусім засобом самопізнання,
отже, самосвідомість (здатність подивитися на себе збоку) також розкривається
через факт фіксування власних емоцій, почуттів, думок (тобто прагнення
дослідити власну психологію).
2.1. Щастя як сенс буття, шляхи його віднайдення за «Щоденником» (1911–1925)
В. Винниченка
Дослідники творчості В. Винниченка неодноразово вказували на філософські
витоки світоглядних позицій письменника: П. Христюк [182] брав до уваги ранні
Винниченкові оповідання, Л. Мороз [114] цікавила проблематика його драматургії,
Г. Сиваченко [147; 148] – романістики, в тому числі неопублікованої,
В. Панченка [126; 127; 128; 129] – оповідання та деякі драми. Натомість
щоденник як самостійне джерело дослідження в названих працях не фігурує, хоча
практично кожен науковець використовує як фактологічне джерело окремі
щоденникові записи філософського змісту. Відповідно, мета цього підрозділу –
вивчення матеріалів записних книжок В. Винниченка в контексті філософських
концепцій кінця ХІХ – початку ХХ ст. (передусім таких як ніцшеанство,
екзистенціалізм, психоаналіз та неофройдизм), аналіз їх упливів на філософські
погляди митця та віднайдення витоків його концепції «конкордизму».
Названими вище дослідниками вже здійснювалися спроби розглянути концепцію
В. Винниченка у контексті інших філософських течій. Зокрема, Г. Сиваченко [143;
144] проаналізувала «конкордизм» у буддистському, психоаналітичному,
екзистенціалістському дискурсах, причому згадувалися прізвища Ж. Ґюйо,
В. Вундта, Е. Кує, А. Шопенґауера, Ф. Ніцше, З. Фройда, К. Юнґа, Е. Фромма
(дослідницею використовувалися матеріали неопублікованих філософських трактатів
В. Винниченка «Щастя. Листи до юнака», «Конкордизм», щоденникові записи після
1925 року). Про суголосність зі східною філософською традицією зазначається і у
роботах Н. Гусак [53; 54; 55]. Є. Лащик [96], звертаючись до вказаних
Винниченкових філософських праць, зіставив його концепцію щастя з основними
класичними теоріями (Аристотеля, Фоми Аквінського, І. Бентама), наголосивши на
тому, що дефініція щастя у В. Винниченка подібна до А. Ейнштейнової ідеї знайти
постійне у змінному. Крім того, зіставляються окремі положення трактатів
українського письменника з ідеями Ж.-Ж. Руссо, Т. Гоббса, К. Маркса. В. Хархун
розглянула окремі твори письменника в екзистенційному та феноменологічному
аспектах (окрему увагу приділено роману «Записки Кирпатого Мефістофеля», який
досліджено у зіставленні з ідеями М. Гайдеґґера, Ж.-П. Сартра, К. Ясперса,
В. Соловйова [181]). Т. Пушкаренко [135] розглянула текст цього ж роману,
спираючись на деякі неофрейдистські ідеї (в основному К.-Ґ. Юнґа). Л. Мороз
[114] у дослідженні парадоксів драматургії В. Винниченка проводить паралелі між
судженнями Винниченкових персонажів та ідеями Ф. Ніцше. Говорячи про
світоглядні позиції В. Винниченка (зокрема про моральні постулати, про місце
інтелігенції в культурі), дослідниця згадує Ж.-П. Сартра, А. Камю, М. Бердяєва,
Л. Шестова. Подібний підхід спостерігаємо у роботі Є. Лохіної [103], де
аналізуються ранні драми В. Винниченка з точки зору ідеї переоцінки цінностей.
Дослідниця наводить прізвища Ф. Ніцше, М. Бердяєва, С. К’єркеґора. Спеціально
вплив ніцшеанства на творчість В. Винн
- Київ+380960830922