РОЗДІЛ 2
ТЕОРЕТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ МОДЕЛІ ВАРІАТИВНОСТІ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ФОРМ НАВЧАЛЬНОЇ
ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ 6–7-РІЧНОГО ВІКУ
2.1. Сутність поняття варіативності організаційних форм навчальної діяльності
Сучасна педагогічна думка висуває на перший план особистісно орієнтоване
навчання, що прийнято тепер за основну парадигму. «Внаслідок посилення
демократичних тенденцій в житті суспільства освітні системи, як його значущі
складові, почали переносити акцент із масових педагогічних явищ на особистість
дитини, вивчення можливостей і обставин її індивідуального розвитку, умов
саморозкриття і самореалізації тощо» [172, ст.3]. Незважаючи на актуальність
даної проблеми, на практиці цей процес відбувається дуже повільно, особливо в
державних загальноосвітніх школах, які є основними типами навчальних закладів у
нашій країні.
Удосконалення освітнього процесу в сучасній школі вимагає комплексного підходу,
який передбачає реалізацію принципів навчання при розробці різноманітних
програм, змісту, форм та методів навчання.
Питання виділення принципів навчання має першочергове значення для дидактики.
Слід зазначити, що останнім часом нерідко серед демократичних принципів
перебудови освіти в Україні виділяють принцип варіативності [220; 291].
Дидактичні принципи науковості, доступності, систематичності та послідовності,
усвідомленості більше стосуються навчального матеріалу, визначають організацію
процесу засвоєння змісту предметних знань. Натомість принципи індивідуального
підходу до учнів, диференціації навчального матеріалу, варіативності
організації навчання забезпечують адаптивність змісту й процесу відповідно до
потреб і можливостей різних груп учнів, індивідуальних та особистісних
особливостей окремих учнів.
Специфіка нашого дисертаційного дослідження вимагає конкретизації дефініції
«принцип варіативності», уточнення співвідношення між поняттями
«диференціація», «індивідуалізація» та «варіативність».
Аналіз документів, які стосуються організації освітнього процесу в сучасній
українській школі [61; 162; 220], педагогічної літератури [181; 184],
публікацій [220; 292; 295], свідчить, що поняття варіативності вживається в
різних аспектах: варіативний компонент у змісті освіти, варіативні підручники,
варіативні програми [184; 220], варіативні заклади освіти [25]. Державний
стандарт базової і повної загальної середньої освіти [162] містить таке
положення: «Зміст освіти на цьому етапі є загальним для всіх учнів; особистісно
орієнтований підхід здійснюється через варіативність методик організації
навчання залежно від пізнавальних здібностей, а також через факультативні
курси».
Як принцип, варіативність виділяється у Концепції загальної середньої освіти
(12-річна школа) [291] поряд із принципом єдності української школи й означає
визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети й завдань шкільної
освіти на основі функціонування різних типів загальноосвітніх навчальних
закладів, застосування різних педагогічних систем і педагогічних технологій.
Педагогічний енциклопедичний словник визнає варіативність одним з
основоположних принципів і напрямів розвитку сучасної системи освіти й дає його
визначення: «1) наслідок усвідомлення державою, суспільством необхідності
подолання уніфікації та одноманітності, що панувала в школі до кінця 80-х років
ХХ ст.; 2) результат реалізації принципу і політики розвитку варіативності
освіти – здатність системи освіти надати учням різноманітність повноцінних,
якісно специфічних і привабливих варіантів освітніх траєкторій, спектр
можливостей (усвідомленого і адекватного запитам учнів) вибору такої
траєкторії» [181, с.31].
Напрям варіативності програм та підручників на сучасному етапі розвитку освіти
вважають важливим досягненням і доводять на різних рівнях доцільність
збереження варіативності підручників і надалі [279, с.6].
В.Сітаров виділяє серед концептуальних основ дидактики принцип варіативності:
«Це теоретичне визнання об’єктивної різноманітності технологій навчання та їх
практичної реалізації» [225, с.13].
У конструюванні змісту освіти України на сучасному етапі, як стверджує
О.Савченко, утвердилися принципи інтеграції та варіативності: «Мета
варіативності полягає в тому, щоб, зберігаючи всі лінії державних стандартів,
розкрити різні дидактико-методичні підходи до реалізації завдань предмета в
межах годин Базового навчального плану» [220, с.6].
У виконаному дослідженні варіативність – це один із демократичних принципів
перебудови освіти в Україні, який означає різноманітність навчальних закладів
різного типу власності, освітніх програм, змісту, форм та методів навчання
[288]. Через варіативність методик організації навчання залежно від
пізнавальних здібностей учнів здійснюється особистісно орієнтований підхід.
Слід зазначити, що принцип варіативності пов'язаний з принципами диференціації
та індивідуалізації навчання. «Варіативність освіти спрямована на забезпечення
максимально можливого ступеня індивідуалізації навчання» [181, с.31].
Проблема індивідуалізації навчання в усі часи привертала увагу видатних учених.
У сучасній дидактиці поняття «індивідуалізація» розглядається як:
діагностика індивідуально-психологічних особливостей учнів та їх урахування у
процесі формування розумових дій, розвитку мислення школярів (Л.Виготський,
В.Давидов, Л.Занков, Д.Ельконін, Н.Тализіна);
система виховних і дидактичних засобів, які відповідають меті діяльності,
реальним можливостям колективу класу, окремих учнів і груп учнів, що дозволяють
забезпечити навчальну діяльність школяра на рівні його потенційних можливостей
з урахуванням мети навчання (А.
- Київ+380960830922