РОЗДІЛ 2
ПЕРЕДУМОВИ ПОЯВИ ТА РОЗВИТКУ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ
НА ПОДІЛЛІ
2.1. Виникнення та поширення кооперативної ідеї
Поняття “кооперація” прийшло до нас з глибини віків. Як вказував академік В.
Терещенко: “вже три тисячі років до нової ери у древньому Вавилонському царстві
існували кооперативні об’єднання для спільної оренди землі” [81, с.7-9]. У
новітню добу П. Кропоткін відзначав, що кооперація позитивно вплинула на
господарське освоєння Сибіру виробничими артілями. Такими ж кооперативними
об’єднаннями були старовинні артілі італійських робітників і ремісників, які
проникали далеко на північ, на землі Київської Русі і будували древні церкви та
монастирі, княжі палати, фортеці [81, с.17-18]. У середні віки європейські
традиції співпраці продовжували ремісничі цехи Галича, Києва, Львова, Холма,
Кам’янця-Подільського й інших українських міст.
Загальновідомо, що перші теоретичні витоки сучасного розуміння понять
“кооперація”, “кооперативна ідея” випливають з творів соціалістів-утопістів A.
Сен-Симона [245], Ш. Фур’є [2] та Р. Оуена [1]. “В основу уявлень
соціалістів-утопістів про майбутнє соціалістичне суспільство, – писала
український учений Л. Горкіна, – були покладені принципи кооперації:
товариської солідарності, співробітництва, рівності прав та обов’язків,
самодіяльності”[13, с.98-99]. Оригінальне тлумачення поняття “кооперативна
ідея” висловив В. Терещенко. “Основна ідея кооперації, – писав він, – поєднання
зусиль багатьох осіб (чи їх товариств), спрямованих для досягнення спільної для
них господарської мети” [81, c. 5-7]. Співставлення ідей мислителів-гуманістів
минулого і принципів сучасної кооперації показує їх спорідненість. “В основі
кооперації, – визначав ХХХІ конгрес Міжнародного кооперативного альянсу
(найбільший і найавторитетний центр сучасного кооперативного руху (далі – МКА)
(1995 р.),– лежать цінності: самодопомога, відповідальність, демократія,
рівність, справедливість, солідарність” [14, c. 5-6].
Р. Оуен присвятив виробничій кооперації низку своїх творів, у яких, за висловом
M. Туган-Барановського, “кооперативи великою мірою були перейняті ідеалістичним
духом, їх метою була спільницька громада” [37, c.10-11]. Відомі сучасні
дослідники історії розвитку кооперативної думки загалом позитивно оцінюють
теоретичну спадщину Р. Оуена, відмічаючи, що хоча на практиці перші спроби
виробничого промислового і аграрного кооперування в Західній Європі успіху не
мали, все ж ідеї соціалістів-утопістів дали поштовх для розвитку у середині ХІХ
століття інших форм кооперації – споживчої (робітників) та кредитної (дрібних
торгівців і виробників, переважно селян) [13, c. 104-105].
Одними з перших у Російській імперії розповсюдження кооперативних ідей почали
видатні учені-гуманісти, широко відомі громадські діячі: М. Добролюбов та М.
Чернишевський. У кінці 60-х рр. ХІХ ст. в імперії набула великої популярності
стаття М. Добролюбова “Роберт Оуен та його спроби суспільних реформ” [116,
c.10-11]. Громадський інтерес до неї особливо зріс після того, як її
передрукував у своєму альманасі “Полярна зірка” О. Герцен. М. Чернишевський
також присвятив розгляду теоретичних засад кооперації свою наукову статтю
“Капітал і труд” [116, c.11-12]. Крім того, важливий внесок у поширення
кооперативних ідей зробило найстаріше в Європі Російське вільне економічне
товариство, засноване ще в 1765 р. [246, c.324-325]. У ХІХ – на початку ХХ ст.
серед його членів особливо активними прихильниками кооперативізму були такі
видатні учені як О. Фортунатов, О. Чупров, А. Каблуков, М. Бекетов, М.
Туган-Барановський. Кожен з цих авторів залишив праці, які стали дороговказом
для наступних поколінь кооператорів [116, c.12-13].
Після невдалих спроб на Заході ідею кооперованої земельної общини як суспільної
організації всюди полишили ще у ХVIII столітті [13, c.105-106]. У Росії ж та в
її межах в Україні ідея общинного землеробства певною мірою пов’язувалась з
формою селянської общини, основи якої не похитнула й реформа 1861 р. Саме під
час цієї реформи, як вказував відомий вчений дореволюційної школи політекономії
П. Ляшенко: “остаточно були сформульовані засади общинного землеволодіння. Там,
де було подвірно-ділянкове землеволодіння, там воно залишалося; де була община,
там теж не вводилось інших форм землекористування” [13, c. 101-107].
Значну данину за інтерес до аграрної виробничої кооперації і перетворення цієї
ідеї в практику в кінці ХІХ ст. сплатило українське селянство. Практичне
здійснення відомим кооператором М. Левитським ідеї “поліпшення умов
сільськогосподарської праці” шляхом організації сільських кооперативних артілей
і створення ним на Херсонщині, Катеринославщині, Полтавщині, Київщині у 1894 –
1896 рр. більше 100 таких об’єднань завершилось їх наступним розпадом.
“Сільськогосподарські кооперативні артілі М. Левитського, – констатує Б.
Лановик, – незважаючи на те, що він широко їх пропагував, не мали ні успіху, ні
значного впливу на сільське господарство” [116, с.283-284].
Причини подібних невдач розкрив історик кооперації С. Прокопович [22],
вказавши, що ці артілі базувались на докапіталістичних відносинах, на тих
формах найпростішої трудової кооперації поза власним домашнім господарством,
метою якої була праця не для ринку, а для задоволення потреб господарства своїх
членів [22, c. 194-195]. Остаточним вироком сільським виробничим кооперативам
став відомий вислів українського вченого, засновника бюджетної статистики Ф.
Щербини: “Не їм у теперішньому їх вигляді і при теперішніх умовах перти проти
такого рожна, як капітал, і всього того, що з ним зв’язано” [247, c. 58].
У питанні про походження сучасної масової кр
- Київ+380960830922