РОЗДІЛ 2
СУЧАСНИЙ СТАН ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ СИСТЕМ РОЗСЕЛЕННЯ В
АГРОПРОМИСЛОВОМУ РЕГІОНІ
2.1. Основні чинники формування обласної системи розселення
Відомо, що не кожна мережа поселень, які розміщені на певній території, утворює
систему, так як далеко не кожна множина набуває системних властивостей.
Перетворення мережі поселень у систему розселення - складний процес, який
відбувається під впливом певних суспільно-економічних законів і
закономірностей.
У суспільно-географічній літературі знайшов широке відображення аналіз
чинників, які впливають на формування систем розселення (А.І.Доценко,
С.А.Ковальов, Ю.І.Пітюренко, Д.Г.Ходжаєв, Б.С.Хорєв). До них належать як
зовнішні стосовно розселення причини, які зумовлюють хід розселення
(виробництво, транспорт, природні умови і ресурси (Ю.І.Пітюренко, 1986;
Б.С.Хорєв,1982), так і внутрішні, що виникають внаслідок сформованого
розселення в процесі його удосконалення (А.В.Гричук,1983; А.І.Доценко, 1994;
2003).
Поділ чинників на зовнішні і внутрішні умовний. Так, наприклад, виробництво в
історичному процесі формування систем розселення є зовнішнім чинником, а в
процесі функціонування конкретної системи - внутрішнім (взаємодія системи
робочих місць у процесі виробництва суспільного продукту).
В сучасній літературі існує чітка класифікація чинників, які зумовлюють
формування систем розселення і, зокрема, обласних. Ці чинники можна поділити на
дві групи: 1) загальні, які зумовлюють розвиток систем розселення різних
рангів; 2) регіональні, прояв яких є специфічним у кожному конкретному
випадку.
Вирішальну роль у процесі формування обласної системи розселення, як і систем
розселення будь-якого таксономічного рангу, мають загальні чинники.
Регіональні чинники впливають на особливості формування, розвитку і структуру
обласної системи розселення. До них відносять рівень і тип освоєння території,
природні і трудові ресурси. Провідна роль серед них належить рівневі і типові
освоєння території, який розкривається через рівень розвитку і структуру
обласного господарського комплексу, історію формування мережі поселень і
особливості природного середовища.
Під освоєнням території слід розуміти "ступінь оволодіння територією, яка
розкривається через рівень розвитку продуктивних сил у зв'язку з природним
потенціалом території, історією заселення та іншими властивостями території"
[142, с.118]. Тип освоєння - це провідний виробничий процес (або сукупність
процесів), який визначає господарську діяльність на даній території. Поєднання
видів діяльності зумовлює характер розселення. Ці види можуть бути згруповані в
руральні, напівруральні і неруральні (Ниммик С.Я., 1973). Залежно від видів
діяльності системна організація розселення істотно відрізняється в своєму
просторовому вираженні. Для руральних видів діяльності (сільськогосподарська,
лісогосподарська) характерним є ареальне розміщення виробництва. До нього
пристосовується також сільське розселення, набуваючи дисперсного характеру. На
основі напівруральних видів діяльності суспільства формується дискретна
територіальна організація розселення. Система розселення, сформована на такій
основі, характеризується наявністю значної кількості кущових центрів, якими є,
як правило, невеликі міста і містечка, які виникли на основі розвитку добувної
промисловості і розвитку переробки сільськогосподарської сировини.[140,
с.35-39]
Неруральні види діяльності (переробна промисловість, сфера послуг) внаслідок
зосередження в найзручніше розміщених місцях сприяють виникненню міських
поселень. На сучасному етапі точкова форма концентрації неруральної діяльності
суспільства (у вигляді одного міста) змінюється ареальною, оскільки все
більшого значення набувають розвиток і ускладнення різних взаємозв'язків між
містами. На основі транспортної і соціально-економічної спільності
взаємо-пов'язані міста утворюють локальні системи розселення (агломерації)
[140, с.35-39].
Ступінь господарського освоєння території - це результат і чинник формування
обласної системи розселення. Як результат - він залежить від історичних
особливостей формування населених пунктів, їх функцій, а як чинник - ступінь
освоєння є передумовою трансформації вже утвореної системи розселення (нерідко
- це обмежувальний чинник у зонах давнього освоєння).
Низький рівень життя, особливо у сільській місцевості, що є наслідком кризи
виробництва, безробіття населення, зумовлює значною мірою депопуляцію
населення. Вона є чинником обезлюднення поселень і разом зі старінням жителів
призводить до того, що поселення поступово втрачають можливість самовідновлення
на власній демографічній основі. Відбувається занепад і деградація багатьох із
них. Особливо це явище характерне для територій з аграрним типом освоєння, які
належать до категорії депресивних [142, с.28]. До них відносяться і подільські
області, у яких відбувається інтенсивно депопуляція сільського населення,
погіршуються показники соціально-економічного розвитку всіх, а особливо -
сільських поселень. Про їх депресивність свідчать також низькі показники
виробництва валової доданої вартості у розрахунку на одного жителя (2,7-3,5
тис. грн., в Україні – 5,1 тис. грн., 2004 р.), питома вага вкладених
інвестицій в основний капітал (1,1-2,3%), невисока забезпеченість поселень
обўєктами соціальної сфери та висока частка людей пенсійного віку (понад 27%).
Для таких територій властиві подібні риси у формуванні і функціонуванні
поселень і їх систем, зокрема: переважання сільських поселень, густа мережа
сіл, малих міст