Видеоролик оформления заказа смотрите здесь 

Особливості поетики малої прози Романа Іваничука

99.00 грн
Артикул: 0408U005042

Содержимое

Розділ 2. Художня антропологія і особливості композиції малої прози Р.Іваничука
2.1. Художня антропологія новел Р.Іваничука
Згідно з класичними уявленнями про мистецтво, прихильником яких є Р.Іваничук,
література – це насамперед людинознавство, що покликане виховувати читача і
збагачувати його внутрішній світ. Звідси зрозуміло, яке важливе місце в поетиці
цього письменника посідають засоби характеротворення. Фактично, всі художні
засоби працюють на розкриття внутрішнього світу персонажа. Є підстави говорити
про гуманістичну, антропоцентричну спрямованість поетики Р.Іваничука. І в цьому
відношенні він повноправний представник свого покоління.
Галерея персонажів Р.Іваничука відзначається багатством і різноманітністю. Їх
можна поділити за віковою, статевою, соціальною і національною приналежністю.
Художній світ новеліста населяють мешканці міста і селяни, простолюд та
інтелігенція, українці й азіати, центральними персонажами часто виступають
люди, що знаходяться на маргінесах життя: старі, жінки, діти. В кожній групі
слід окреслити певні інваріантні, домінантні, типові риси, що відповідають
узагальненим уявленням письменника на ту чи іншу категорію людей. А всіх їх
об’єднує художня концепція людини: погляд письменника на людську природу і її
можливості, оцінка останньої з позиції загальнолюдського ідеалу.
Іваничук-новеліст, особливо в зрілій фазі своєї творчості, має схильність до
філософічності. Наріжним каменем багатьох його новел постає не авантюра, а
інтелектуальна або принаймні морально-етична проблема. Скажімо, в ранній
творчості такою часто виступає гордість чи захланність з наступною їх спокутою,
пізніше – внутрішнє роздвоєння, дилема, викликана непростими поворотами
людської долі.
Художніми засобами характеротворення малої прози Р.Іваничука виступають
внутрішній монолог, внутрішній діалог, портрет, ретроспектива тощо. Розкриттю
їхнього функціонального навантаження в сукупності з вищеозначеними
методологічними моментами присвячено наступний підрозділ.
Дитячий світ посів вагоме місце у близько десятка творах Р.Іваничука малого
жанру. Дітей як центральних персонажів представлено у більшій частині цих
новел: «Не рубайте ясенів…», «Тиша», «Кому пахне земля…», «Феномени», «На
порозі»; дослідженням дитячої психології можна назвати новелу «Тонконогий
лошачок», дарма що йдеться тут про лошачка. Дитячі спогади домінують у таких
новелах, як «Бузьків вогонь», «Смерть Довбуша», «Зелений гомін». Другорядними
персонажами змальовано дітей у новелах «Злочин», «За простибі» тощо.
У більшості «дитячих» творів малої прози Р.Іваничука дитину змальовано на
переломному етапі її біографії. Це може бути перше кохання, як у новелі «На
порозі» чи оповіданні «Не рубайте ясенів!..», початок відчуження з батьками і
рідною домівкою (новела «Тонконогий лошачок») або «якраз у тому єдиному в житті
менті, коли дитина враз стає хлопцем і вперше прояснюються для нього таємниці
світу» (новела «Феномени») [61; 145]. Не випадково одна з новел майстра з цієї
тематики має назву, що знаменує початок або кризу: «На порозі». Ці зміни,
власне, момент їх усвідомлення, відтворено шляхом спостереження і констатації
за поведінкою, жестами, мімікою з боку інших свідків-персонажів або шляхом
прямого психологічного аналізу, де авторське мовлення впритул наближається до
внутрішнього мовлення персонажів з тенденцією переходу до невласне прямої мови:
«Він сам не знав, чом йому відхотілося пустувати. І взагалі, багато дечого не
міг зрозуміти. То голос почав йому зриватися, то появився раптом бас, а на
обличчі почав рости мох. Йому ще деколи хотілося когось ущипнути або підставити
ногу якійсь дівчинці, іноді насилу стримував себе від непереможного бажання
штурхнути на вулиці поважну жінку, але щось невблаганне, незнане, нове не
дозволяло йому цього зробити» [58; 25]; чи шляхом інсайту, коли світ раптом
відкривається перед малим персонажем з усією ясністю і свіжістю, і тоді
тенденція наближення психологічного аналізу до невласне прямої мови
оприявнюється сповна: «Павлусь збагнув, що він зробив незвичайне відкриття, і
на цей раз безпомилкове – відкриття незнайомого світу і свого власного розуму …
А коли втихомирився, то стало враз дивно і смішно: чому він досі був такий
дурненький?.. Як міг лізти в калабаню, повіривши Миронові, що не захлинеться
водою в його водолазному костюмі?.. Таким ясним і зрозумілим стало все довкола,
що аж спорожнів світ, і ніяких загадок в ньому не залишилося – від одного лише
відкриття!» [61; 154]. В трьох цитованих фрагментах описано, переважно крізь
призму бачення іншого персонажа, процес дорослішання з відповідними змінами у
поведінці, фізіології, свідомості.
«На порозі» і «Не рубайте ясенів!..» – твори з психологічно однотипним
персонажем: хлопчаком-лідером. Приблизно тими ж фарбами змальовано і підлегле
йому товариство. І ситуація розколу між ними зумовлена також першим коханням.
Володі з новели «На порозі» притаманні такі якості, як сміливість, гордість,
свободолюбність, що нерідко обертається бешкетом, зневага до дівчат, за якою
криється зніяковіння. Всі ці якості належать і Грицькові з іншого вищеназваного
твору. Але найголовніше полягає в тому, що саме перше кохання виявилось тією
облагороджувальною силою, тим сюжетним ходом, що примушує хлопця бути
відповідальним за свої вчинки, спрямовує енергію у більш конструктивне річище.
До одного психологічного типу належать образи дівчат, Олі і Марусі. Вони
постають янгелоподібними істотами: тихі, лагідні, приязні, обидві кучеряві,
обидві сором’язливі і легко червоніють, але обидві здатні на вчинок. Отже,
відбувається ніби обмін якостями: дії хлопців стають більш осмислен