Ви є тут

Епізоотологічні та екологічні аспекти боротьби з сетаріозом великої рогатої худоби в умовах центральної частини України

Автор: 
Клименко Олександр Сергійович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
0408U005110
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ
Експериментальну частину роботи, апробацію та виробничу перевірку результатів
досліджень проводили протягом 2004–2008 рр. в лабораторіях кафедри
паразитології Полтавської державної аграрної академії, Інституту зоології
ім. І.І. Шмальґаузена НАН України, на Полтавському м’ясокомбінаті і забійних
пунктах сільськогосподарських підприємств, а також на тваринах 28 господарств
15 районів Полтавської, Кіровоградської, Вінницької і Черкаської областей.
Поширення сетаріозу, сезонну та вікову динаміки, а також динаміку сетаріозної
інвазії в залежності від статі тварин вивчали на клінічно здоровій великій
рогатій худобі та ураженій сетаріями віком від 4 місяців до 8 років.
Визначення екстенсивності та інтенсивності сетаріозної інвазії проводили за
результатами неповного гельмінтологічного розтину тварин та гемоларвоскопічних
досліджень удосконаленим методом Попової у модифікації Бундіної (1997) [260].
Одночасно проводили копроовоскопічні дослідження тварин методами: флотації (за
Котельниковим-Хреновим) та седиментації – методом послідовних промивань (1984)
[261].
Всього клінічно обстежено 2500 голів великої рогатої худоби, досліджено 2998
проб крові, проведено неповних гельмінтологічних розтинів 2512 тварин,
копроовоскопічних досліджень 187 голів, зібрано 1677 екземплярів гельмінтів.
Вивчення клінічного прояву сетаріозу в залежності від інтенсивності інвазії
проводили в різні періоди доби у весняно-літній період з урахуванням клічних
показників та кількості мікросетарій в 1 см3 крові. Кров для дослідження
відбирали з яремної вени.
Температуру тіла тварин вимірювали у прямій кишці ртутним термометром, пульс –
методом пальпації на хвостовій артерії. Частоту дихання визначали, підраховуючи
кількість рухів грудної і черевної стінки за 1 хв. Артеріальний кров’яний тиск
вимірювали осциляторним методом на хвостовій артерії [262].
Активність кровосисних комарів визначали в сприятливих еколого-ландшафтних
осередках на пасовищах та на території ферм господарств, неблагополучних по
сетаріозу великої рогатої худоби. Комах відловлювали за допомогою повітряного
ентомологічного сачка та ексгаустера в різні періоди доби. За статистичний
період часу (3 хв.) сачком в середньому робили 22–25 змахів. Всього було
зібрано 1531 екз. комах. Визначення виду комарів проводили в інституті зоології
ім. І.І. Шмальґаузена НАН України після їх висушування або консервування. Для
встановлення ступеня ураження комарів мікросетаріями їх заливали розчином
молочної кислоти і досліджували компресорно. У штучних та природних водоймах
сачком відловлювали личинок і лялечок комарів, яких консервували у рідині
Карнуа [161; 165].
Температуру та швидкість руху повітря вимірювали ртутним термометром – ТМ-4 і
термометром-анемометром ТАМ-1. Відносну вологість повітря визначали гігрометром
і психрометричним термометром ТМ 4-1, інтенсивність і тривалість сонячного
випромінювання – люксметром та геліографом ГУ-1 [263; 264].
Морфологічні та біохімічні дослідження крові проводили у здорових і хворих
тварин до введення препаратів та через 5 і 15 діб після лікування. Кількість
еритроцитів і лейкоцитів підраховували в камері Горяєва за допомогою клавішного
лічильника для підрахунку формених елементів крові (В.В. Меншиков, 1987),
дослідження вмісту гемоглобіну проводили фотометрично (В.В. Меншиков, 1987),
мазки крові фарбували за Романовським-Гімзою і виводили лейкограму. ШОЕ
вимірювали за методом Панченкова (І.П. Кондрахін, 1985) [265–267]. В сироватці
крові визначали вміст загального білка за біуретовою реакцією (В.В. Меншиков,
1987), вміст білкових фракцій – турбідіметричним методом із калієм
фосфорнокислим однозаміщеним (В.С. Камишніков, 2000), С-реактивного білка –
реакцією преципітації – латекс-аглютинації (В.С. Камишніков, 2000),
в-ліпопротеїнів – за методом Бурштейна-Самай (А.В. Архіпов, 1973), вміст
холестерину – за методом Ілька (В.В. Меншиков, 1987), рівень білірубіну –
методом Іендрашика за діазореакцією (В.В. Меншиков, 1987), креатиніну – за
кольоровою реакцією Яффе методом Поппера (І.П. Кайдашев, 2003), сечовини – за
кольоровою реакцією з диацетилмонооксимом (І.П. Кайдашев, 2003), вміст
залишкового азоту – з реактивом Несслера (В.В. Меншиков, 1973), серомукоїдів –
турбідіметричним методом (В.С. Камишніков, 2000), загального кальцію – з
орто-крезолфталеїнкомплексоном (І.П. Кайдашев, 2003), заліза – за методом
Сендела (В.І. Георгієвський, 1979). Тимолову пробу проводили турбідіметрично в
трансмалеатному буфері (V. Chromy, 1974), активність аспартатамінотрансферази
(АСТ) й аланінамінотрансферази (АЛТ) визначали динітрофенілгідразиновим методом
(І.П. Кайдашев, 2003). Для дослідження системи гемостазу тварин користувалися
стандартними методами визначення толерантності плазми до гепарину
(В.С. Камишніков, 2000) та концентрації фібриногену (В.П. Балуда, 1980)
[268–270].
Всього проведено морфологічних та біохімічних досліджень 130 проб крові.
Вивчення терапевтичної ефективності бровермектину ін’єкційного, бровермектину
ін’єкційного у комбінації з розчином ехінацеї пурпурової та леваветом 10%
проводили на великій рогатій худобі спонтанно ураженій сетаріями. Бровермектин
ін’єкційний використовували підшкірно у дозі 1 см3 на 50 кг маси тіла
одноразово. Розчин ехінацеї пурпурової вводили підшкірно у дозі 20 см3 на
тварину впродовж трьох діб, а через п’ять діб – бровермектин ін’єкційний у дозі
1см3/50 кг маси тіла двічі з інтервалом сім діб. Левавет 10% використали
підшкірно у дозі 1 см3 на 25 кг маси тіла дворазово з інтервалом три дні, а
через три дні – бровермектин ін’єкційний підшкір