РОЗДІЛ 2
ЧИННИКИ СУСПІЛЬНО-ЕКОЛОГІЧНОГО РАЙОНОУТВОРЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
2.1. Природні фактори
Значення природних факторів у районоутворенні будь-якої місцевості випливає з
того факту, що дослідження науковців із районування адміністративних територій
(областей) розпочиналися з виявлення відмінностей у розподілі природних ознак
території [82]. В наукових працях П. П. Семенова, О. Гумбольдта, В. В.
Докучаєва для районування території в першу чергу використовували
природно-історичні ознаки, як первинні – географічне положення, висота над
рівнем моря, віддаленість від морів і океанів, геологічна будова, так і
вторинні – клімат, ґрунти [99]. В сучасних дослідженнях науковців група
природних факторів визначає подальші підходи до районування території [14, 17,
74, 95, 101, 145, 146, 153, 165]. До цієї групи можна віднести геологічну
будову, рельєф, поверхневі й підземні води, клімат, ґрунти, рослинність,
ландшафтну будову території.
Територія Полтавської області – 28,8 тис. км, що складає 4,8% території
України. За площею область посідає сьоме місце в державі після
Дніпропетровської, Київської, Одеської, Харківської, Чернігівської і
Житомирської областей. Значна її частина розташована в межах Лівобережної
України, лише незначна частина земель Кременчуцького району знаходиться за
Дніпром, у межах Правобережжя. Більшу частину території області можна віднести
до Українського Лівобережного Лісостепу, а незначну частину – південніше лінії
Кременчук – Полтава – до Степу.
Рівнинна територія, помірний континентальний клімат із достатньою кількістю
тепла та вологи, чорноземні ґрунти обумовили зрівноважену динаміку природних
процесів, що разом із густою мережею річок та значними викопними багатствами
відкриває широкі можливості для її господарського розвитку.
Природний територіальний комплекс Полтавщини – це закономірно просторове
поєднання природних компонентів, що утворюють єдині цілісні системи різних
ієрархічних рівнів. Цілісність природної системи проявляється в її автономності
і стійкості до зовнішніх впливів. Разом із тим, складна диференціація природної
сфери, що має прояв через різноманіття явищ, процесів і властивостей
компонентів, підкреслює необхідність дослідження природних чинників
суспільно-екологічного районоутворення.
2.1.1. Геологічна будова
Територія Полтавської області входить до складу двох геоструктурних районів:
Дніпровсько-Донецької западини, що охоплює основну частину області, і
Українського кристалічного масиву, який займає тільки невелику південно-західну
частину області. Дніпровсько-Донецька западина простягається з північного
заходу від Прип’яті на північний схід, де з’єднується з Донецьким басейном.
Заповнена вона осадовими породами різних геологічних періодів, з яких найбільш
потужні відклади палеогенового, антропогенового (четвертинного) періодів.
Широко розвинена на території западини соленосна товща, з якою пов’язане
утворення соляних куполів, що є ознакою поширення тут родовищ нафти і
природного газу. У районі Українського кристалічного масиву потужність осадових
порід зменшується, на поверхню подекуди виходять кристалічні породи.
Складаються вони з граніту та гнейсів. Виходи їх можна простежити в Кременчуці,
Крюкові, Келеберді.
За даними А. В. Гурова [99] значна територія Полтавської області зайнята
твердими відкладеннями скандинаво-руського зледеніння. Ним визначена межа
поширення крайових-моренних наносів, що включають валуни більшої чи меншої
величини, яка проходить по лінії Маячка (Новосанжарського району) – Нові
Санжари – Плоське (Решетилівського району) – Решетилівка – Шишаки – Ковалівка
(Шишацького району) – Лютенька (Гадяцького району), а далі до кордону з
Сумською областю. Ця лінія розповсюдження валунів визначає межу льодовикового
покриву на території Полтавщини і розділяє область на дві нерівні частини:
більшу – західну і меншу – східну. Західна частина є одночасно районом
розповсюдження прісноводних мергелевих глин. Цей факт свідчить про відхилення в
русі дніпровського льодовика через більш високі форми рельєфу, розташовані на
схід від лінії кінцевої морени. Тому прісноводні мергелеві глини, що утворилися
в озерних і річкових басейнах із матеріалів, вимитих льодовиком, а також валуни
не могли вкрити територію Полтавщини на схід від вказаної лінії. Льодовикові ж
відкладення на всій її території вкриті лесовими наносами, які за дослідженнями
В. В. Докучаєва є флювіогляціальними [92, 99].
В. Ф. Ніколаєв (1923), поєднуючи різні комбінації вище наведених відкладень
льодовикового та післяльодовикового періодів, виділив в межах Полтавської
губернії п’ять районів льодовикових відкладень [99]. Враховуючи зміни, що
відбулися у територіальному устрої Полтавщини, в сучасних межах області
залишилось чотири райони, а саме (рис. 2.1):
Рис. 2.1. Райони льодовикових відкладень Полтавської області.
1 район супіщаних лесів із наносами з трьох складових: а) лесу, б) моренних
глин, які місцями змішані з піском, в) прісноводних мергелевих глин, – займає
невелику за площею правобережну частину території Полтавської області; 2 район
лесово моренних глин з наносами, з двох складових: а) лесу, б) моренних глин та
пісків із валунами, – займає територію Гребінківського, північно-західну
частину Оржицького і більшу частину Пирятинського районів області; 3 район
лесово-моренних глин, прісноводних мергелів із наносами із супіщаного лесу і
пісків – найбільший за площею район, об’єднує території Великобагачанського,
Глобинського, Кобеляцького, Козельщинського, Кременчуцького, Лохвицького,
Лубенськ
- Київ+380960830922