Ви є тут

Ресурсозбереження в суспільно-територіальному комплексі Харківської області

Автор: 
Путренко Віктор Валентинович
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2008
Артикул:
3408U005559
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
Використання ресурсної бази Харківської області
2.1 Загальна характеристика суспільно-територіального комплексу Харківської
області
Суспільно-територіальний комплекс є основоположним об’єктом вивчення суспільної
географії. Дослідженню теоретичних засад вивчення суспільно-територіальних
комплексів присвятили свої роботи П.В. Луцишин, М.Д. Пістун, М.М. Паламарчук,
О. Г. Топчієв, О.І. Шаблій [113, 126, 185, 198]. За М.Д. Пістуном
суспільно-територіальний комплекс – це виокремлена на основі
суспільно-географічних зв'язків територіальна і комплексно-пропорційна
структура матеріально-речовинних і духовних компонентів діяльності людини.
Кожен інтегральний СТК характеризується компонентним складом: територією,
матеріальною базою, що є природно-ресурсним потенціалом (ПРП), і відповідними
параметрами (площею, протяжністю, конфігурацією, положенням тощо); населенням і
характером його розселення (це найактивніший компонент СТК, від якого залежать
інші його компоненти); матеріальним виробництвом як основною формою діяльності
людини з її різноманітною галузевою структурою; невиробничою сферою, яка з
розвитком суспільства набуває все більшого значення (окремі види цієї
діяльності відіграють самостійну роль ? культурну, політичну і
адміністративну); інфраструктурою (виробничою і соціальною) [113].
Цілісність, взаємодія компонентів СТК забезпечується зв'язками. При цьому
виділяються горизонтальні зв’язки, насамперед, виробничі (технолого-економічні)
та вертикальні (міжкомпонентні) суспільно-географічні зв'язки в кожному пункті
освоєної земної поверхні, що забезпечують цілісність функціонування
суспільно-географічних об'єктів. Вертикальна група зв’язків доповнює
технолого-економічну комплексність системою зв'язків між природно-ресурсним
потенціалом, особливостями розселення населення та різними видами діяльності
людини. Найхарактернішою ознакою такої комплексності об'єктів є їхній рівень
пропорційності.
Тільки в діалектичній взаємодії горизонтальних і вертикальних зв'язків у
науковому дослідженні можна всебічно пізнати всю різноманітність
суспільно-територіальних комплексів, їх функціональну структуру. Критерієм для
оптимізації функціональної структури СТК є рівні продуктивності використання
ресурсів, праці людини й умов її життя.
Внаслідок дії цих зв’язків формуються і розвиваються два типи СТК: регіональні
(економічних районів, адміністративних областей) та локальні (адміністративних
районів, міст, сукупності населених місць). Ці комплекси відмінні за розмірами
території, масштабами сукупного виробництва, матеріальними і культурними
цінностями.
За складом елементів, комплексоутворюючими зв'язками,
структурно-функціональними особливостями розрізняють два види СТК: інтегральні
й часткові.
Якщо на певній території розглядаються всі елементи, які формують у сукупності
їх взаємовідносин певну єдність, тоді йдеться про інтегральні територіальні
системи.
Заздалегідь обмежені сукупності елементів, об'єднані їх спільним функціональним
призначенням та окремими формами зв'язаності, вважаються частковими
підсистемами.
Основне призначення системного дослідження СТК – це пошук способів впливу на
систему (комплекс) у певних умовах для досягнення конкретної мети. Головним
елементом цього завдання є прогнозування наслідків рішень, які приймаються, чи
якого-небудь впливу на систему, а також прогнозування умов існування системи
(СТК) [81].
Харківська область відноситься до числа регіональних інтегральних СТК з високою
щільністю розгалужених горизонтальних та вертикальних зв’язків, що дозволяє
проводити комплексне дослідження його ресурсоефективності.
Харківську область утворено 27 лютого 1932 року. Харківська область розташована
на північному сході України, на вододілі, що поділяє басейни рік Дніпро і Дону,
в лісостеповій і степовій зонах.
На сході вона межує з Луганською областю, на південному сході ? з Донецькою, на
південному заході ? з Дніпропетровською, на заході і північному заході ? з
Полтавською і Сумською областями України, на півночі і північному сході ? з
Бєлгородською областю Російської Федерації. Територія області простяглася з
заходу на схід на 225 км і з півночі на південь ? на 200 км.
В агрокліматичному відношенні територія Харківщини досить сприятлива, оскільки
на її території спостерігається достатня кількість сонячної радіації і тепла з
необхідним мінімумом опадів.
Територія Харківської області дорівнює 31,4 тис.км2, що складає 5,2 % від
загальної площі території України. За цим показником вона займає четверте місце
в країні, поступаючись лише Одеській, Дніпропетровській та Чернігівській
областям. Величина індексу Бойса для Харківської області дорівнює 18 одиницям,
що свідчить про високий рівень компактності її території. За показником
ієрархічності місцеположення області в системі інших областей країни Харківська
область займає в країні лише 13 місце, що свідчить про периферійне положення.
Територію області перетинають магістральні залізничні та шосейні дороги, через
які вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до портів Чорного та Азовського
морів, що є перевагою економіко-географічного положення.
За чисельністю населення Харківська область займає в Україні четверте місце,
поступаючись лише Донецькій, Київській та Дніпропетровській областям. На її
території на 01.01.06 року мешкало біля 2829 тис. чоловік. Данні переписів
населення свідчать про скорочення населення за рахунок від’ємного природного
приросту населення [191].
Харківська область – одна із найбільш «міських» областей в Україні. Частка
міського населення в загальній кількості населення