Політико-культурна парадигма державної інформаційної політики

РОЗДІЛ 2
ЗМІСТОВНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІТИКО-КУЛЬТУРНОЇ ПАРАДИГМИ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ
ДЕРЖАВИ
2.1. Консолідовані детермінанти європейської інформаційної політики
Європейська інформаційна політика відображає процеси, які відбуваються в
Європейському Союзі, віддзеркалює зміни глобальної системи інформаційних
відносин, в якій все більший вплив, крім держав, набувають нові актори -
наднаціональні, транснаціональні і неурядові. В рамках ЄС ці процеси мають
випереджальні темпи, і тому інформаційна демократія, що формується в політичній
системі ЄС, виступає як чинник політичної культури, що відображає трансформації
всієї системи європейських політичних відносин.
У теоріях інтеграції, залежно від того, які актори - наднаціональні інституції
або національні держави - мають визначальний вплив на інтеграційні процеси
виділяють як консолідовані детермінанти: наднаціональну парадигму (федералізм,
теорія комунікацій, функціоналізм і неофункціоналізм), яка обґрунтовує
визначальну роль наднаціональних інституцій в процесах інтеграції і
характеризується дослідженням інтеграції з точки зору досягнення кінцевої мети
на основі федеративного принципу і підпорядкування національних та регіональних
органів управління спільним наднаціональним структурам; національну парадигму
(теорія взаємозалежності, міжурядовий підхід), яка визнає національні держави
як головних акторів інтеграції і яка стала лише перехідним етапом до наступних
теорій інтеграції, що більш ґрунтовно пояснюють процеси інтеграції в
Європейському Союзі; синкретичну парадигму (концепція дворівневої гри,
ліберальний міжурядовий підхід, новий інституціоналізм і теорія багаторівневого
управління), яка поєднує риси і підходи теорій наднаціональної і національної
парадигм та розглядає інтеграцію як процес, що відбувається під впливом різних
мотивів, на різних рівнях, різними темпами й залежить від цілого комплексу
внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на політичний процес, а також від
суб'єктивних факторів.
Політико-культурна парадигма державної інформаційної політики охоплює різні
теорії, виокремлюючи в них, характерні для інформаційних процесів тенденції, їх
рушійні сили та взаємодію з іншими складниками політичних відносин. Сюди можна
віднести підходи Е.Хааса, Л.Ліндберга, Ф.Шміттера, С.Шайнгольда, В.Сендгольца
щодо функціонального, політичного і географічного розширення європейської
інтеграції; погляди теоретиків комунікативного підходу К.Дейча і Д.Пучали щодо
інтеграції як результату інтенсивних комунікацій і взаємодій між державами, між
людьми і групами людей; тлумачення представників ліберального міжурядового
підходу і теорії дворівневої гри Е.Моравчика, Дж.Капорасо, С.Булмера,
Р.Путнама, які надають важливого значення у формуванні інтеграційної політики
держав-членів ЄС внутрішньополітичним силам.
До з’ясування політико-культурної парадигми європейської інформаційної політики
можна віднести і концептуальні розробки ключових політичних партій,
представників інституцій ЄС та державних структур, які сприяють виявленню
політичних поглядів політиків і національних концепцій системи ЄС та їхній
відповідності теоріям інтеграції.
Традиційні підходи до інтеграційних проблем у сфері інформаційної політики
відображені у політичних позиціях представників наднаціональних інституцій
Європейського Союзу, які мають за мету збільшення наднаціональних повноважень
ЄС щодо розвитку інформаційного суспільства, інформаційної демократії, спільної
європейської ідентичності, інституціональної бази, спільної європейської
цивілізаційної спадщини тощо [40, 44, 50, 51, 55, 167, 201, 203, 205, 208, 209,
211, 213, 216].
Виходячи з концепту теорії інтеграції, зокрема, її наднаціональної парадигми,
консолідовані детермінанти європейської інформаційної політики є пріоритетними
для діяльності Європейського Союзу, який визначив інформаційний розвиток Європи
як визначальну стратегію діяльності організації у ХХІ столітті. Статті 3, 52,
59, 65, 88, 90, 129б, 129в, 129д та 130 Маастрихтського договору створюють
підґрунтя для реалізації програми інформаційного суспільства, розвитку
інформаційної економіки та забезпечення конкурентоспроможності Європи на
світових ринках, для прогресивних змін в економічній та соціальній структурі
європейських спільнот, для вдосконалення правової і регулятивної бази
інформаційного суспільства.
Діяльність ЄС в галузі інформації та комунікації реалізується через основні
органи і спеціалізовані структури організації – Європейську Раду, Європейську
Комісію, Генеральний Директорат з інформаційного суспільства, Форум
інформаційного суспільства ЄС, Генеральний Директорат з освіти і культури та
через інформаційні центри у країнах-членах організації та інших, в компетенції
яких є розробка і ухвалення європейських стратегій з інформаційного
суспільства, формування інституційної бази інформаційних відносин, дослідження
політичних процесів в державах-членах задля координації дій, поширення
ідеології європейськості, вдосконалення взаємодії політичної влади і
суспільства, забезпечення свободи слова та свободи вираження, впровадження
соціально спрямованої моделі інформаційного розвитку в Європі [206, 207, 212,
221, 223].
У зв’язку з політичними трансформаціями, зумовленими процесами європейської
інтеграції та розширенням ЄС за рахунок держав Центрально-Східної та
Південно-Східної Європи, ще у 1993 році Європейська Комісія ЄС ухвалила
революційний документ «Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність,
зайнятість: виклики та стратегії ХХІ століття» про зміну економічної політики
співтовариства, де визнається важлив