РОЗДІЛ 2
СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ ДИТИНИ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО
ВІКУ В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ СЕРЕДОВИЩІ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ
Реформування системи освіти і виховання в Україні, що здійснюється на засадах,
викладених у Національній доктрині розвитку освіти [177], полягає передусім в
особистісному підході до дитини й вихованні її як творчої й соціально
компетентної особистості. У центрі уваги сучасної української педагогіки стоять
питання, пов’язані з формуванням життєвих компетенцій особистості, які
базуються на цінностях і світоглядних установках, необхідних для життєтворчості
в складному і багатовимірному контексті сучасного суспільства. Завдання, які
стоять перед сучасною відкритою системою освіти, фокусуються навколо проблем
наповнення змісту освіти підростаючого покоління новим духовним і
культуротворчим змістом заради головного суб’єкта освітнього процесу – дитини.
У нашому дослідженні ми спираємось на розуміння системи соціально-виховної
роботи з дітьми в умовах функціонування недільної школи, яку запропонували
вітчизняні та зарубіжні дослідники: Дж.Вілхойт [339], О.Гуменюк [67]
Л.Мединська і О.Шеханіна [158], а також розуміння того, що соціальні
компетентності особистості ґрунтуються на знаннях, досвіді, цінностях та
здібностях, отриманих нею через соціально-виховний вплив мікро- та
макросередовища. При цьому індивідуальність і соціальність особистості
нерозривно пов’язані між собою та розвиваються паралельно.
Наші наукові розробки ґрунтуються на ідеях сучасних українських учених, які
розв’язують проблеми соціокультурного характеру в процесі навчання та виховання
особистості: антропоцентризм педагогіки (І.Бех [20]); нові технології виховання
(А.Капська [1]); інвайронментальна педагогіка (Л.Нечепоренко [178]); педагогіка
лідерства (О.Романовський [211]) тощо.
Можна стверджувати, що сучасні недільні школи є важливим компонентом
соціального макросередовища. Вони мають свої механізми впливу на якість
соціалізуючого процесу, наприклад, «особистісний компонент», якого інколи не
вистачає в загальноосвітніх закладах.
У Концепції виховання дітей у національній системі освіти зазначається:
«Слабким місцем нашої школи є несформованість у частини її випускників
належного рівня національної свідомої достатньої життєвої компетентності,
соціального розвитку» [124]. Тому не можна обмежуватися лише шкільним
вихованням. Сучасна система освіти дає дитині широку палітру можливостей для
особистісного соціально-культурного розвитку. Позашкільні заклади,
соціально-виховні інститути – гуртки, курси, культурні центри, недільні школи –
посідають у цій системі чільне місце, оскільки вони швидко реагують на зміни у
соціальному середовищі, надають дітям широкі можливості для розвитку творчого
потенціалу і готують їх до практичних соціальних дій.
Згідно із завданнями дисертаційного дослідження є необхідність проаналізувати
соціально-педагогічні умови становлення особистості дитини в соціокультурному
середовищі українських та американських недільних шкіл.
2.1. Моделювання соціально-виховної роботи з дітьми в умовах функціонування
недільної школи
Моделювання розглядається у нашому дослідженні як створення моделі
соціально-виховної роботи з дітьми в умовах недільної школи. Для аналізу діючих
моделей діяльності недільних шкіл у сучасному соціальному просторі для
дисертаційного дослідження була взята діяльність недільних шкіл Української
Православної Церкви та недільних шкіл протестантських церков Сполучених Штатів
Америки, тому що обидва види недільних шкіл є найчисленнішими у своїх країнах.
Відомий російський педагог і психолог, прихильник гуманістичних принципів
виховання і освіти П.Каптєрєв так визначає сутність соціально-виховної роботи
Православної Церкви: «Виховання [дітей] існує для спасіння душі, щоб
очищувались і наближувалися до Бога» [107, с.69]. Він, як і інші вчені,
говорить про відсутність у Православній Церкві глибоко розробленої єдиної
теорії виховання взагалі, і зокрема соціального виховання. Протягом віків
окремі богослови та педагоги висували свої теорії щодо цієї проблеми. Вважаємо
за доцільне звернути увагу на такі підходи в розкритті історичних цілей
православного релігійного виховання, яке історично здійснювалось в церквах та
недільних школах [236; 249; 260]:
спасіння душі,
моральне вдосконалення,
формування православної самосвідомості,
формування національної сукупності і, навіть, укріплення держави.
Архієпископ Харківський Амвросій, ідеї якого були зафіксовані в книзі
«Християнське виховання дітей» невідомого автора, формулює ціль виховання дітей
у недільних школах як спасіння душі через пробудження віри, привчання дитини до
страху Божого, розкриття її совісті та виховання її волі в досягненні добра
[260].
Заслуговує на увагу теорія С.Рачинського, одного із фундаторів православної
педагогіки, який розцінює моральне виховання Православної Церкви як засіб
формування в дитини православної самосвідомості. Він визначає
соціально-педагогічну спрямованість церкви як шлях до багатовікової традиції
християнської культури. У цьому контексті стає зрозумілим його ставлення до
відносин між світським і релігійним вихованням: учений вважав, що ідеальним
типом загальноосвітньої школи є «школа християнського життя» під керівництвом
священика [236].
На особливу увагу заслуговує позиція М.Пирогова й К.Ушинського, які
пов’язували цілі соціально-педагогічного виховання в недільних школах з
національним і політичним вихованнями. Для прикладу можна навести міркування
К.Ушинського, зафіксовані в його лист
- Київ+380960830922