РОЗДІЛ 2
СЕМАНТИКА КАТЕГОРІЙ АСПЕКТУАЛЬНОСТІ ТА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В КОГНІТИВНОМУ
ВИСВІТЛЕННІ В ІТАЛІЙСЬКІЙ І УКРАЇНСЬКІЙ МОВАХ
Застосування принципів когнітивного підходу при вивченні граматичних категорій
дає можливість зіставити дві віддаленоспоріднені мови – італійську та
українську – у рівновеликих одиницях та дослідити універсальне відбиття
розумових сфер та категорій. Прототипна семантика – новий напрям у когнітивному
вивченні мовних значень. Цей метод базується на низці ознак, які є прототипними
у підході до формування категорій. При такому аналізі у нашому дослідженні
виділяємо основну ознаку – прототип – і периферійні ознаки в італійській мові
перфектного / імперфектного аспектів та доконаного / недоконаного видів в
українській. Виявлення таких ознак і дослідження їх функціонування у мові дає
можливість проаналізувати не тільки традиційні випадки вживання категорій
аспектуальності та темпоральності, але і виявити ознаки, що залишилися за межею
традиційних досліджень. Таким чином, семантику дієслова ми представяємо як
низку декількох прототипних ознак, загальних для дієслів даної категорії в обох
віддаленоспоріднених мовах.
2.1. Прототипна семантика у вивченні категорій аспектуальності та
темпоральності в італійській і українській мовах
Під функціональною категорізацією дієслова слід розуміти його співвіднесення у
процесі мовлення з певною лексико-граматичною категорією: акціональні дії або
неакціональні – процеси, ознаки, відношення [22, c. 46]. Тому, в основі того чи
іншого функціонального осмислення дієслова лежить реалізація конкретних
прототипних, інваріантних ознак, що властиві певній категорії в обох
зіставлюваних нами мовах.
У своїх працях М. Я. Гловинська [61; 62] трактує значення терміна "інваріант"
як значення мовної одиниці, що присутнє у будь-якому її вживанні або у своєму
первинному вигляді, або у вигляді іншого компонента. Лексеми об’єднуються в
граматичний клас, категорію, розряд, групи на основі тотожності певного
компонента, який для даної групи становить граматичний інваріант. Звідси
походить, що "існування граматичного інваріанта значення є закономірним і
відповідає самій суті граматики як абстрактної моделі мови" [194, c. 38]. Як
зазначає З. О. Гетьман [60, c. 137], граматика конкретної мови має два аспекти:
з одного боку, вона моделює реальний світ у правилах сполучуваності, з іншого,
граматика як система має конкретні засоби канонізації, що визначаються
коректністю побудови речення та відтворюють комунікативну ситуацію. Тобто
інваріант – це абстрактне значення, що властиве формам граматичного ряду. На
прикладах видо-часових форм в італійській мові та форм категорії виду в
українській мові ми виділили прототипні та периферійні значення перфектного /
імперфектного аспектів та доконаного / недоконаного видів, властиві для
згаданих мов.
Для подальшого аналізу функціонування та взаємодії категорій аспектуальності та
темпоральності маємо чітко розмежувати поняття "контексту", "мікроконтексту",
"макроконтексту", та "аспектуального контексту". Терміном "контекст" позначаємо
необхідний та достатній фрагмент тексту, що розкриває семантику аналізованої
одиниці. Під "мікроконтекстом" розуміємо оточення аналізованої одиниці, в якому
вона, інтерпретуючи загальний зміст фрагменту, реалізує своє значення.
Відповідно, поняття "мікроконтексту" є макросередовище, що становить фон, який
зумовлює розгортання мікроситуації. Отже, макроконтекст реалізується на базі
вже існуючого контексту, який представлено поліпредикативним реченням, абзацем
або іншою текстовою одиницею. Макроконтекст дозволяє встановити функції
аналізованої одиниці у цілому тексті [ЛЕС, ст. "контекст"]. Як слушно зазначає
Г. В. Колшанський [116, с. 24], контекстна реалізація змісту речення
починається не з моменту його завершення, а коли значення кожної одиниці
входить у загальну структуру речення і реалізує те чи інше змістове завдання у
цьому мікроконтексті. Творення речення здійснюється за умови виконання усіх
семантичних умов реалізації значення окремих слів, форм та змісту речення в
цілому. Саме мікроконтекст встановлює разом із комунікативним завданням усю
змістову структуру висловлення. Загальне значення мікроситуації пов’язане у
функціональній граматиці в першу чергу з поняттям "найближчого середовища ?
мікросередовища, що в цілому пов’язується з граматико-контекстуальним
комплексом, який представляє взаємодію предикативної одиниці з лексичним
елементом з метою вираження категоріальної семантики" [61, с. 31]. Реалізація
мікроконтексту проходить на рівні речення і виражає його ситуативне значення.
Одним із релевантних засобів вираження дієслівної аспектуальної семантики є
аспектуальний контекст, оскільки "приховані категоріальні значення
експлікуються на рівні сполучуваності з іншими знаками" [198, с. 14], серед
яких зазначимо часові детермінанти, прислівники, однорідні присудки. Отже,
аспектуальний контекст (аспектуальна ситуація) ? змістова структура, що
виражається у реченні і ґрунтується на граматичних та лексичних засадах
аспектуальності, які відображають той бік сигніфікативної ситуації, яка
пов’язана із характером протікання та розподілу дії у часі. Структурний підхід
до вивчення категорії аспектуальності зводиться до висвітлення темпоральної
ознаки, що фіксується у дієслівній формулі S ? V ? O ? C (суб’єкт ? предикат ?
об’єкт ? обставина). Аналіз механізму утворення темпоральної організації
можливий лише на чіткому визначенні часової структури системи
мікроконтекстуального компоненту. Семантичний, прагматичний, логічний підходи,
- Київ+380960830922