зміст якої складають цілеспрямована зміна й перетворення навколишнього природного світу для задоволення вітальних та індустріальних потреб соціуму. Вважають, що саме це й зумовило драматичне протистояння людини та природи. "Нині, у зв'язку з екологічними реаліями, постає питання: чи не переоцінює людина свої можливості? Особливо коли йдеться про "підкорення природи", понад те, про "поліпшення людської природи" або "виправлення генетичних дефектів" людини засобами генної інженерії І чи може людина при всіх її можливостях претендувати на роль "самого Господа"? [, ].
У зв'язку із цим набуває поширення критика активно-перетворюючого начала в людській діяльності. Цей негатив по відношенню до діяльнісних потенцій людини природним чином розповсюджується також на творчість як найбільш знакове вираження цих потенцій. Поширюються міркування щодо "артефактності" самої культури в цілому, що виражається в її абсолютному протиставленні природі. З'являється низка "екософських" напрямків, що абсолютизують антагонізм людини та природи, обстоюють думку про принципову несумісність людини та її природного оточення. "Діяльність у сучасній літературі навіть тлумачать як наслідок одвічного й небезпечного для людини незадоволення сущим, нерозуміння його та агресивного несприйняття. Звідси нахил до діяльності радикальної, революційної, внаслідок чого природне руйнується й замінюється на недосконале штучне. У контексті зазначеного незадоволення сущим витлумачують навіть історію гріхопадіння першої людини - Адама. Тобто діяльність кваліфікують як "первородний гріх", причому з яскраво вираженою екологічною специфікою" [, -].
Однак, як зазначав у свій час К. Маркс, людина живе природою. Людина не може бути "недіяльною". Тому стає очевидним, що протиставлення "людина - природа" не є абсолютним і має свої межі, які можуть бути доволі чітко фіксовані завдяки діяльнісному підходу. Проблема полягає в тому, щоб поєднати визнання примата діяльності в самому широкому смислі, "діяння", у термінології Г. Батищева, з подоланням його "перетвореної" форми, пов'язаної з одностороннім агресивно-насильницьким активізмом по відношенню до навколишнього середовища. Очевидно, що "діяння" як конструктивне життя в культурі вимагає, насамперед, відповідальності людини перед реальністю за здійснення своїх проектів, передбачення й мінімізації їх потенційно небезпечних наслідків.
Критика універсалізації діяльнісного підходу, що трактується в дусі агресивного позитивізму, багато в чому пов'язана з висуненням на перший план категорії "спілкування" замість категорії "діяльність". І дійсно акцентування уваги на цій категорії сприяє демонстрації вузькості активістсько-перетворюючого підходу, але, разом з тим, переконливо свідчить про значення "діяння" в людському бутті, оскільки спілкування не є пасивною рецепцією позиції "іншого", а являє собою "синергію", співтворчість, яка навіть у ситуації "прислуховування до іншого" передбачає посилення відповідної надбудови на контакт спілкування [, ]. Принципово важливим є тлумачення феномену діяльності як співвідношення темпів людської активності з адаптаційними можливостями природного довкілля. Людина як біосоціальне утворення для повноцінної життєдіяльності потребує не лише якісного соціального оточення, а й певних стандартів якості природного середовища. Екологічні потреби є особливим і надзвичайно важливим видом суспільних потреб. Соціальний прогрес є не можливим за умов екологічних негараздів. У свій час К. Маркс і Ф. Енгельс зазначали, що історія є феноменом, де органічно поєднуються історія людей та історія природи. Вони органічно взаємно обумовлюють одна одну. "Вся історія є підготовкою до того, щоб "людина" стала предметом почуттєвої свідомості і щоб потреба "людини як людини" стала [природною, почуттєвою] потребою. Сама історія є питомою частиною історії природи, становлення природи людиною." [, ].
Згідно із зазначеним, можна цілком аргументовано констатувати, що залучення діяльнісного підходу як методологічного принципу до аналізу ряду проблем сучасної науки, особливо дослідження природи, людини, культури тощо, виявляє важливі евристичні можливості даного методу. У зв'язку з цим стає продуктивним використовувати діяльнісний підхід в аспекті соціальної екологїї, де все більше уваги приділяється поняттю "екологічна діяльність". Феномен екологічної діяльності в сучасній соціальній філософії та політології стає однією з значимих та актуальних експлікацій загальної теорії діяльності. Його дослідження є необхідною передумовою кваліфікованого філософсько-екологічного аналізу форм, напрямків і можливостей подальшого існування людської цивілізації.
РОЗДІЛ ІІ
ФЕНОМЕН ЕКОЛОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В КОНТЕКСТІ СОЦІАЛЬНОЇ ЕКОЛОГІЇ
Термін "екологія", введений у науковий обіг відомим німецьким природознавцем Е. Геккелем у р., став надзвичайно значущим, "ключовим" для нашого сучасника. Фактично він зробився своєріднім "маркером" нашої епохи, завдяки чому всесвітню історію нині
розділяють на два періоди: доекологічний та постекологічний.
Екологічна проблематика в сучасному світі стає, безперечно, домінуючою. Без усяких перебільшень ідеться про майбутнє людського роду. Проте в соціальній практиці усвідомлення цієї обставини відбувається надто повільно. Узагалі можна сказати, що загальнолюдська спільнота постійно запізнюється з усвідомленням важливості та сутності екологічних процесів і фактично йде вслід за подіями. Особливо насторожує низький рівень екологічної культури, як серед представників державного істеблішменту, так і в сфері масової свідомості [].
Як зазначає М. Кисельов, "прогресуюче погіршення екологічної ситуації у світі та розвиток екологічних досліджень висувають настійну вимогу взаємної корекції науковості та "софійності", корекції, без якої ми назавжди будемо приречені на нарощування "природоперетворюючої" могутності, порушуючи при цьому передумови й підвалини своєї власної життєдіяльності, втрачаючи сенс власного існування. Тому людина в сучасному світобаченні все менше виступає в якості деміурга, котрий свідомо і послідовно перетворює біосферу в ноосферу. Більш того, "геологічний" вплив її на всі без виключення складові біосфери менш всього може бути оцінений як свідомий і розумний. Саме цим, очевидно, пояснюється переведення людини зі статусу "царя природи" в "громадянина природи". В екологічному контексті це положення перетворюється з не зовсім зрозумілої сентенції в наповнену конкретним змістом, цілком доказову концепцію" [, ].
Розвиток екологічної обстановки на планеті робить пошуки шляхів подолання екологічної кризи головною проблемою цивілізації. Не буде перебільшенням сказати, що більшість змін у свідомості нашого сучасника, у сфері світогляду, ідеології, науково-методологічній тощо відбулися під безпосереднім впливом екологічних ідей.
Прикметним є те, що екологія як напрямок наукового дослідження виникла не на голому місці. У цьому аспекті слушним видається зауваження відомого англійського еколога Ч. Елтона про те, що екологія є новою назвою дуже старого предмета. Річ в тому, що джерелом первинних екологічних уявлень завжди була безпосередня практична діяльність людини. Уже існування первісного мисливця було б неможливим без його обізнаності про спосіб життєдіяльності, місця мешкання, сезонні кочівлі тварин. Матеріал, який має відношення до екології, міститься вже в працях Анаксагора, Демокріта, Арістотеля, Теофраста, Лукреція. Досить істотний внесок у розвиток екологічних уявлень зробили автори, профіль яких, з легкої руки Плінія Старшого, почали визначати як "природничу історію" (Гіппократ, Альберт Великий, Венсан де Бове, Ібн-Сіна, Ж. Бюффон, К. Лінней, Ж. Ламарк, О. Гумбольдт та ін.). Остаточне становлення основних ідей класичної екології відбулося під впливом еволюційної теорії Ч. Дарвіна. Значний внесок у становлення та розвиток класичної екології, що розвивалась переважно на базі біологічних досліджень, внесли К. Рульє, М. Сєвєрцов, М. Мензбір, В. Докучаєв, В. Сукачов, Ф. Клементс, В. Вернадський, Д. Кашкаров, А. Тенслі, С. Шварц, Ч. Елтон, Ю. Одум, М. Реймерс та ін. [, -].
Cьогодні стає очевидним, що серед проблем, від розв'язання яких залежить майбутнє людського роду, безумовно, є екологічна. Можна зазначити, що в історії соціуму, попри всю її драматичність, не було ще проблеми настільки масштабної, багатоаспектної й складної для розв'язання. Вона є своєрідним вузлом, у якому переплітаються традиційні життєво важливі питання виробництва, економіки, охорони здоров'я, раціонального природокористування, політики, національної й загальнолюдської безпеки. Екологія сьогодні є своєрідним інтегратором вітальних та духовних інтересів людини [, -].
Перетворення екології із суто біологічної дисципліни в галузь наукового знання, що включає в себе суспільствознавчі, природознавчі та технічні аспекти, у сферу діяльності, де вирішується широкий спектр політичних, правничих, ідеологічних, економічних, етичних та інших питань, надає їй дедалі більшого значення в пошуку оптимальних шляхів подальшого розвитку людської цивілізації. У зв'язку із чим виникає такий важливий екологічний напрямок як соціальна екологія. Його початок пов'язується з появою робіт представників Чікагської школи соціологів Р. Парка, Е. Бреджеса та Р. Маккензі на початку -х років ХХ ст. У науковий обіг увійшов термін social або human ecologu (соціальна, або людська екологія) на відміну від ecologu of man (екологія людини як біологічної істоти, або медична екологія) [, ]. У Радянському Союзі після проведення Першої всесоюзної конференції "Проблеми соціальної екології" (Львів, жовтень ) закріпилась назва "соціальна екологія". Цей напрямок отримав активний розвиток у працях Е. Гірусова, В. Комарова, Ю. Маркова, Г. Бачинського, А. Горелова, О. Салтовського та ін.
У сучасному тлумаченні соціальна екологія - це напрямок екологічних досліджень, що вивчає процеси взаємодії між суспільством та природним довкіллям, розробляє загальнонаукові засади раціонального природокористування. Спрямування на осмислення специфіки цілого континууму взаємовпливів соціальної, економічної, географічної, біологічної та культурної сфер, процесів коеволюції соціуму і природи, зокрема, впливу виробничої діяльності людини (чинників антропогенного походження) на довкілля й, навпаки, "олюдненої" природи на здоров'я та генофонд людських популяцій, зумовлює його міждисциплінарний, інтегративний характер [, ].
Таке переплетення проблем, які й до сьогодні розглядаються як окремі й самодостатні, вимагає значної корекції в їх осмисленні, високого професіоналізму, максимально можливого розуміння їх складності й взаємовпливу. Вплив екологічних реалій на всі без винятку аспекти політичного, економічного, демографічного, соціогуманітарного та духовно-морального розвитку нашої держави нині є настільки очевидним і масштабним, що нехтування ним виглядає, у кращому випадку, не далекоглядним і безвідповідальним.
У контексті соціальної екології стає очевидним, що утилітарно-прагматичне відношення до природи нині доповнюється усвідомленням прогресуючої залежності самої природи від людини та її діяльності. Дослідники цієї проблематики (філософи, екологи, футурологи) сподіваються на радикальні зміни у фундаментальному протистоянні людини та природи, які забезпечать перехід від ідеї абсолютного панування над природою до ідеї партнерства між людиною та природою. Так, зокрема, Е. Юдін був упевненим, що вже "формується новий тип ціннісного відношення до природи, який можна назвати соціально-історичним і який виходить із оцінки природи як унікального і універсального вмістилища людини і всієї її культури. Така оцінка передбачає відповідальне ставлення до природи, постійну сумірність потреб суспільства і можливостей, що надає природа для задоволення цих потреб, врахування того важливого чинника, що сама людина і людство є часткою природи" [, ].
За допомогою такого підходу, як видається, можна буде не тільки упорядочити превалюючі нині описово-фактологічні роботи, але й сформувати продуктивну систему теоретичного обгрунтування продуктивного вирішення екологічних проблем взагалі. У цьому зв'язку може бути корисним дослідження поняття "екологічна діяльність", що вже досить активно використовується в літературі, з метою уточнення його змісту й методологічного навантаження в сучасному екологічному аналізі.
Зміст терміну "екологічна діяльність" перебуває в руслі загальної тенденції застосування діяльнісного підходу в науковому пізнанні й у соціальній практиці, про що свідчать публікації науковців і обговорення цих питань на сторінках філософських журналів. Вважається що цей термін запропонував у р. А. Урсул. У ньому отримує відображення матеріальна діяльність людей зі збереження та поліпшення навколишнього середовища, екологізації виробництва та створення екологічного виробництва тощо, а також духовна діяльність, пов'язана із формуванням екологічного мислення [, ]. Діяльнісний підхід до екології - це перш за все екологічний підхід до усвідомлення соціальної дійсності: це взаємопроникнення філософської та загальнонаукової тенденцій розвитку сучасного пізнання. Як ми бачимо, цілі, завдання та зміст цих понять тотожний, тому можна вважати поняття "екологічне виробництво" та "екологічна діяльність" близькими за своєю суттю.
У літературі широко (іноді не зовсім коректно) вживається словосполучення "взаємодія суспільства і природи", що є певним аналогом поняття "екологічна діяльність". Але останнє не є абсолютним синонімом першого; воно виділяє ту суттєву частину згаданої взаємодії, яка відноситься до суспільства й обумовлена його активністю. Відомо, що далеко не всі акти взаємодії природи та суспільства детерміновані соціумом; історія свідчить про те, що природа іноді стає "ініціатором" цих взаємодій. Як уже зазначалось, сама по собі діяльність є специфічний соціальний, людський тип відношення до дійсності, а екологічна діяльність, як її складова частина, виражає аспект відношення суспільства до природи, тобто уточнює певну частину загального змісту соціальної діяльності, що включає в себе як суб'єкт-об'єктні так і суб'єкт-суб'єктні відношення і зв'язки. Оскільки діяльність має суб'єкт-об'єктну природу, то її доцільно розглядати як взаємодію суб'єкта (суспільства, людини) з оточуючим його природним середовищем, тобто екосистемою. Інакше кажучи, взаємодія суб'єкта (суспільства, людини) з екосередовищем є суттєвим чинником формування екосистем, які є принципово соціоприродними утвореннями.
Сфера екологічної діяльності включає весь обшир взаємодії людини та суспільства з природним середовищем. Драматизм сучасної екологічної ситуації полягає в тому, що наслідки такої взаємодії не завжди бувають очікувано корисними. Хоча не слід впадати в крайність і вважати, що будь-яка взаємодія веде до негативних наслідків, наближуючи екологічну кризу. Актуальність
- Київ+380960830922