Ви є тут

Своєрідність та роль пейзажу в ліриці Бориса Пастернака

Автор: 
Тагільцева Яніна Михайлівна
Тип роботи: 
Дис. канд. наук
Рік: 
2009
Артикул:
0409U001273
129 грн
Додати в кошик

Вміст

ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ПЕЙЗАЖ ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА КАТЕГОРІЯ
ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ВИВЧЕННЯ Висновки
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПЕЙЗАЖУ В РАННІЙ ЛІРИЦІ
Б. ПАСТЕРНАКА Висновки
РОЗДІЛ 3. ПЕЙЗАЖ У ПОЕЗІЇ Б. ПАСТЕРНАКА
х РОКІВВисновки
РОЗДІЛ 4. СВОЄРІДНІСТЬ ТА ФУНКЦІЇ ПЕЙЗАЖУ
В ФІЛОСОФСЬКІЙ ЛІРИЦІ Б. ПАСТЕРНАКА
х РОКІВ ВИСНОВКИ ВисновкиВИСНОВКИСПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ВСТУП
Поезія російського письменника ХХ століття Бориса Леонідовича Пастернака - одне з вершинних явищ світової лірики. Тому не випадково його творчість знаходиться у центрі уваги широкого кола читачів і дослідників. Спадщина Б. Пастернака сприяла формуванню художньої парадигми Срібного віку й вплинула на подальший розвиток поезії. Проте наукове дослідження доробку митця розпочалося порівняно недавно. Тривалий час його ім'я і твори знаходилися під забороною внаслідок ідеологічних обмежень, і лише з середини -х років розпочалося об'єктивне й неупереджене вивчення творчості письменника. З того часу з'явилося чимало наукових розвідок, присвячених Б. Пастернакові. Серед них - ґрунтовні праці Л. Флейшмана, Л. Озерова, В. Альфонсова, В. Баєвського, В. Вільмонта, З. Масленникової, М. Алексеєвої, І. Романової, О. Тюленєвої та ін. Творчість письменника привертала увагу й іноземних дослідників (Р. Хінлі, П. Бодін, Є. Фарино, А. Якобсон, А. Лівінгстоун, Ф. Бьорлінг та ін.).
Починаючи з -х років різні аспекти творчості письменника стали предметом вивчення М. Гаспарова, Л. Кисельової, І. Ростовцевої, М. Пащука, О. Ніколенко, О. Іванової, Н. Іванової та ін. Слід відзначити помітний інтерес сучасних дослідників до проблем філософії та естетики Б. Пастернака. Разом з тим ще багато питань творчості митця залишаються невирішеними, що стосується передовсім проблем поетики, самобутності художнього світу й творчого методу письменника. Це зумовлює інтерес до вивчення своєрідності та ролі пейзажу в ліриці Б. Пастернака.
Ще сучасники поета (М. Цвєтаєва) відзначили особливе місце природи в художньому світі поета: вона, як вважав митець, є повноправним учасником процесу творчості й світового буття. Через мистецьке одухотворення природи й прилучення людини до її життя Б. Пастернак запропонував шлях до відновлення цілісності й гармонії світу. Пейзаж, як й інші засоби виразності, бере участь у втіленні концепції життєтворчості поета.
Син художника і піаністки, Б. Пастернак був багатогранною особистістю. Він спробував себе у малюванні, музиці, філософії. Проте справжнє визнання йому принесли літературні надбання. А зазначені галузі стали складовими його творчості, яка розвивалася в тісному зв'язку з цими трьома близькими йому сферами духовності.
Початок творчості Б. Пастернака репрезентує завершальний етап Срібного віку - періоду розквіту духовної культури, що припадає на -ті роки ХІХ ст. - -ті роки ХХ ст. Наслідуючи традиції французького і німецького символізму, російські митці внесли нові корективи у цю модерністську течію. На думку Л. Колобаєвої, "відмінним і новим у русі російського символізму порівняно з попередниками було усвідомлення єдності, цілісності всесвіту, усвідомлення теоретичне, філософське й естетичне" [, с. ]. Принцип "єдності всього існуючого" становить основу світогляду Б. Пастернака. Під час бурхливих дискусій про тогочасний стан російської поезії Б. Пастернак виступив з доповіддю на тему "Символизм и бессмертие". Він говорив про символічну основу будь-якого мистецтва, наголошуючи на тому, що сутність даного літературного феномену назавжди лишається в його душі й творчості.
Перший етап творчого шляху письменника тісно пов'язаний з течією футуризму: у р. він пристав до літературного угруповання "Центрифуга". Відмовляючись від встановленої класичної системи жанрів і стилів, футуристи створювали своє мистецтво, відштовхуючись перш за все від фольклорно-міфологічних традицій. Твори футуристів "вирізнялися складними семантичними й композиційними "порушеннями", різкими контрастами трагічного і комічного, ліризму і брутальності, фантастики і газетної злободенності, що призводило до гротескного змішування стилів і жанрів, яке, однак <.> у ліриці Пастернака <.> набувало статусу нової конструктивно-стилістичної єдності" [, с. ]. У руслі цієї течії Б. Пастернак намагався звільнити поезію від певних норм і канонів, що, на думку футуристів, заважали самореалізації автора. Тому він вносить нову, оригінальну тенденцію в поезію, зокрема в галузі пейзажу. Водночас Б. Пастернак прагнув зберегти характерні для класичного російського вірша поетичні прийоми. Характеризуючи поетичну мову раннього Б. Пастернака, Н. Іванова відзначає: "На відміну від символістів, які успадкували гармонійність пушкінського вірша, але насичували його релігійною і філософською символікою, на відміну від футуристів, що дисгармонували поетичну мову, Пастернак стає унікально гармонійним футуристом - гармонійним аж до збереження традиційної поетичної лексики й синтаксису" [, с. ].
Полишивши символізм і футуризм, письменник, однак, відчував їхні впливи у своїй подальшій творчості. Це відзначив О. Клінг у статті "Борис Пастернак і символізм" []. Дослідник простежив риси символізму, що виявилися у поезії й прозі Б. Пастернака, виділяючи схожі мотиви (міста, залізниці, ночі) у поезії О. Блока, В. Брюсова, І. Анненського. Л. Гінзбург надавала перевагу впливу футуризму на авторську манеру Б. Пастернака: "Пастернак пішов від футуризму, проте зберіг футуристичне заперечення усіх існуючих правил поєднання поетичних образів. Саме тому для нього важливими є заявлені вічні теми. Вони управляють словами різної природи, різних напрямків, об'єднують їх і призводять до спільної першооснови" [, с. ]. Аналізуючи поетику збірки "Темы и вариации" (), О. Смірнов підкреслив зорієнтованість новаторської поезії Б. Пастернака на творчість О. Пушкіна: поет ХХ ст. порівнює свою роль у мистецтві з тією роллю, яку відіграв О. Пушкін у поезії початку ХІХ ст. Внаслідок такої ідентифікації "корінну модернізацію мистецтва Пастернак мислить через звернення як до культури тисячоліть, так і до первозданного варварства вічної стихії, до природних катаклізмів" [, с. ].
Б. Пастернак виступив проти складності й штучності символізму, продемонструвавши у своїй творчій еволюції принцип від складного до простого, прагнучи природності та ясності висловлювання. Є. Євтушенко так схарактеризував еволюцію творчості Б. Пастернака: він "розпочав з бунту проти класицистів і досягаючи сконцентрованості метафор інколи до майже повної незрозумілості, поступово робився прозорим і з роками прийшов до кришталево-чистого, профільтрованого вірша. Проте це була справжня класика, яка завжди вища за ремінісцентний класицизм" [, с. ]. Наслідуючи класичні російські та європейські традиції, запропонувавши власне розуміння світу, Б. Пастернак зробив великий внесок у розробку такої місткої поетичної категорії, як пейзаж, що набуває під його пером нових обрисів, глибокої змістової насиченості, виконує різноманітні функції.
Пейзаж є одним із важливих компонентів художнього твору. Форми й функції пейзажу змінювалися упродовж літературного процесу. У поезії кінця XIX - початку XX століть розвиток пейзажу пов'язаний із домінуванням в літературі індивідуально-авторської свідомості, а відтак, пейзаж втрачає настанову на зображальність і стає особливою призмою, крізь яку письменник не тільки бачить, а й відтворює (духовно перетворює) світ. Хоча теоретичне осмислення даної категорії розпочалося наприкінці ХІХ ст. (А. Бізе один із перших ужив термін "пейзаж"), більш ґрунтовна її розробка вченими припадає на другу половину ХХ - початок ХХІ століть (Г. Поспєлов, Д. Лихачов, Є. Фарино, В. Халізєв, А. Ткаченко, М. Епштейн та ін.). Утім, місце та функції пейзажу в ліриці XX століття й досі лишаються відкритими питаннями літературознавства. Їх з'ясуванню може сприяти вивчення специфіки пейзажу в творчості окремих митців. Лірична спадщина Б. Пастернака дає великі можливості для спостереження особливостей пейзажу та його динаміки в поезії Срібного віку.
Актуальність