Ви є тут

Проблема конфлікту. Морально-психологічний аспект.

Автор: 
Грушевська Славоміра
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0502U000229
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ II

ОСОБИСТІСНИЙ ВИМІР ПРОБЛЕМИ КОНФЛІКТУ

ІІ.1. Конфлікт і проблема самосвідомості людини
Метою ознайомлення з історією та сучасним станом висвітлення проблеми конфлікту не є формування думки про те, що конфлікт як явище - це тільки-но суспільний феномен, який начебто існує лише в суспільних, класових і групових відносинах. Адже за такого підходу поза увагою дослідників залишаються міжсуб'єктивні, або, як їх іще називають, інтерсуб'єктивні конфлікти. Натомість особистісний вимір - це глибинний вимір конфлікту, який обов'язково виводить на морально-психологічні проблеми людських відносин. І суспільство, і класи, і певні соціальні групи складаються з окремих людей. Кожна людина має свою індивідуальну долю, характер, погляди, цінності. Ми вважаємо, що розглядаючи сутність кожного конфлікту, неодмінно треба виходити на рівень людини. Обов'язковість цього акту зумовлена ще й тим, що сама людина може виступати ареною, середовищем конфлікту.
Отже, людина... Що вона таке? Це питання важливе не тільки для сторонніх, а передовсім для самої людини. Як людина ставиться до себе, як вона розуміє саму себе?
Проблема ставлення до себе посідає важливе місце у сучасній етичній і психологічній науці. Знання сутності цього явища дає змогу з'ясувати витоки людської діяльності та міжлюдських відносин. Багато чого цей феномен допомагає зрозуміти у проблемі конфлікту.
Незважаючи на те, що проблема "Я-концепції" та образу "Я" не є новою у світовій науці, поки що не існує єдиного погляду на це питання.
Категорія "Я" займає важливе місце серед психічних реалій і має декілька значень. В "Я" зосереджена сутність людини. Актуалізація власного "Я" полягає в постійному потягові до самодостатності, зрілості, компетентності. Сутнісне "Я" передбачає знання себе і свого внутрішнього досвіду, довіра самому собі, котра виявляється в відкритості зовнішньому і внутрішньому досвіду, без захисних реакцій.
"Я-концепція" відповідає типу особистості, індивідуальності. Вона є неповторною. Це суб'єктивно значима для людини система різнорідних уявлень про саму себе, що забезпечує внутрішню визначеність і відносну стійкість її дій, відношень та поведінки. На її основі людина будує свою взаємодію з оточуючим світом. В теоретичних дослідженнях наявні різноманітні підходи до аналізу "Я-концепції". Початкові етапи представлені розумінням "Я-концепції", як різнорідних особистісних компонентів. "Я-концепція" розглядалася як система уявлень суб'єкта про самого себе, як система настанов, направлених на самого себе, система різноманітних механізмів, взаємодіюча система численних "Я", а також як узагальнення результатів самореалізації.
Незважаючи на довготривалу розробку цієї проблеми, сьогоднішня наука теж не полишена інтересу до неї. Останнім часом з'являється чимало ґрунтовних досліджень "Я- концепції". ?107, 155? Такий сталий інтерес можна пояснити тим, що модель "Я-концепції" є певною стратегією життя і діяльності людини, виявляє її внутрішні проблеми, її становлення і розвиток в структурі особистості. "Я-концепція" - це складова структури особистості, наповнена ціннісними установками (як внутрішнього так і соціального рівня). Сама ж структура особистості - це нелінійна і самоорганізуюча система, котра створюється в процесі онтогенезу. Вона є підставою для здійснення діалогу людини з Життям, для відкриття в ній творчого потенціалу, для створення себе із неповноти, для наповнюваності, усвідомлення своєї єдності зі всіма людьми, прийняття відповідальності за свої думки, почуття, вчинки, за свій вибір. За твердженням Іващенка А.В. "Я- концепція" - вершинне утворення особистості - може становити собою життєвий процес, що протікає по багатоваріантних можливостях і зосереджений на певних життєвих фрагментах, взаємодіє і резонує з сутністю людини, з її самістю, з її духовністю і створює різноманітність потенціалів протиставлень Я-не-я, Свій-Чужий. "Я- концепція" реалізується в просторово-часовому полі "Ми".
Останнім часом наукове обгрунтування "Я-концепції" схиляється до інтегративного підходу, в світлі якого "Я-концепція" виступає як системне утворення, що проявляється в наступних механізмах; когнітавному, емоційному, вольовому, які синтезують уявлення, знання суб'єкта про самого себе, особистісні смислові утворення; осмислення суб'єктом оцінки і самооцінки власних якостей і властивостей, а також можливостей і обмежень; цінностях, що визначають стратегію життя. В науці під сутнісними ознаками "Я-концепціі" розуміється самість та духовність. Щодо розуміння самості як інтегральної характеристики "Я-концепції", то існує декілька точок зору. Наприклад самість, за твердженням І.С. Кона, - це інтегральна цілісність, на підставі якої індивід відрізняє себе від зовнішнього світу та решти людей. Це єдність реальної ідентичності індивіда і його самосвідомості. Для В.І. Слободчікова розуміння самості грунтується на ідеях, започаткованих С.Л. Франком, що самість - є сутністю людини. Що стосується розуміння духовності в "Я-концепції" особистості, то можна теж вказати на кілька існуючих поглядів. Духовність в цьому вимірі розуміється як "зосередження на осягненні істини", як "внутрішня рівновага, позитивний погляд на життя", "почуття внутрішньої активності єдність духовних здібностей і властивостей, почуттів і емоцій, єдність розумових та моральних якостей" (В.Д. Шадріков). Н.А. Коваль визначає духовність як цілісну динамічну систему, що об'єднує особистісно-емоційні елементи і виступає ціннісно-смисловим стержнем. Б.С. Братусь наголошує, що на духовному рівні людина починає дивитись на себе та на інших людей як на деяку поза особистісну та поза соціальну реальність, що співвідноситься з духовним світом. Така духовна реальність виступає центром всіх мотиваційних відносин. В.П. Зінченко переконаний, що сходження до духовності опосередковане формами внутрішньої і зовнішньої активності суб'єкта. І в цьому процесі людська сутність проявляється в дії і в самосвідомості,