Ви є тут

Ринкові відносини періоду непу в Україні : історичний аспект.

Автор: 
Пиріг Олександра Андріївна
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2002
Артикул:
0502U000263
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
АГРАРНА ПОЛІТИКА БІЛЬШОВИКІВ
2.1. Стан приватного сектора сільськогосподарського виробництва
Прийшовши до влади, більшовики заходилися реалізовувати комуністичну доктрину, яка в галузі сільського господарства передбачала ліквідацію приватної власності на засоби виробництва, що автоматично приводило до знищення дрібних виробників. Величезну армію селян, яка в своєму господарстві використовувала родинну працю, планувалось об'єднати в радгоспи, товариства для спільного обробітку землі, комуни. Було проведено націоналізацію землі, взято курс на створення радгоспів і комун.
Особливістю України була наявність родючих грунтів, великого поміщицького і селянського землеволодіння, здебільшого на півдні та південному сході (воно зберігалося до 1919 р.), значного прошарку заможного селянства. Реалізація політики радянської влади щодо села в УСРР розпочалася більш як на два роки пізніше, ніж в Росії. Однак і цього строку вистачило щоб викликати незадоволення селян. Спроби більшовиків комунізувати українське село закінчилися повним провалом. Україну охопило полум'я селянської війни, спрямованої як проти комун, так і проти продрозкладки. Каральні заходи влади, у тому числі й застосовування підрозділів Червоної армії, поставили під загрозу існування радянської влади. До того ж перша світова війна та боротьба державної партії проти селян завдали великої шкоди сільському господарству. За підрахунками В. Калініченка, з 1913 по 1920 р. посівні площі скоротилися на 15%, різко зменшилася питома вага ринкових і зросла роль натурально-споживчих культур. Зношеність реманенту становила 50-70%. Врожайність основних культур впала на 47,7-69% [187]. Крім того, збільшилася забур'яненість селянських нив та кількість шкідників тваринного походження. Стан сільського господарства, опір селян політиці "воєнного комунізму", зокрема продрозкладці, вимагали зміни політики влади щодо села. РКП(б), усвідомивши, яка небезпека загрожує їй від найчисленнішого стану суспільства, змушена була піти на поступки селянам. В. Ленін підкреслював: "Найневідкладніші є тепер заходи, здатні піднести продуктивні сили селянського господарства негайно. Тільки через це можна добитись і поліпшення становища робітників, і зміцнення союзу робітників із селянством, зміцнення диктатури пролетаріату" [165, с. 200].
У радянській історіографії, сучасній історичній та економічній літературі політика партії щодо села представлена здебільшого заміною продрозкладки натуральним податком. На наш погляд, це не зовсім відповідає об'єктивним реаліям. Заходи радянської влади на селі у 20-ті рр. визначалися перебігом політичних подій та станом господарства на конкретному відтинку часу. Початок таким заходам поклала заміна продрозкладки натуральним податком. Введення продподатку згодом було доповнено дозволом влади на вільну торгівлю продукцією сільського господарства, оренду землі, використання найманої праці тощо.
Питання про запровадження натурального податку розроблялося швидко, як того і вимагала ситуація. Під час засідання політбюро ЦК РКП(б) 8 лютого 1921 р., слухаючи доповідь Н.Осинського "Про посівну кампанію і становище селянства", В.Ленін написав "Попередній, чорновий начерк тез відносно селянства", в якому вперше пропонувалося замінити продрозкладку хлібним податком [104, с. 172]. У березні 1921 р. він виступає з доповіддю на Х з'їзді РКП(б), де доводить необхідність задоволення потреб селян і стимулювання їх господарської діяльності. Резолюція Х з'їзду РКП(б) "Про заміну розверстки натуральним податком" визначила основні принципи обрахування суми податку та право селян на усі наявні запаси продовольства, сировини, фуражу, що залишаються у них після сплати податку.
Рішення з'їзду про заміну розкладки продподатком викликало невдоволення у партійному середовищі. Багатьом такий поворот в економічній політиці здавався поверненням до капіталізму. Зокрема, негативну позицію у питанні про перехід до натурального податку зайняв лютневий (1921 р.) пленум ЦК КП(б)У, що відбувся під головуванням тодішнього першого секретаря В.Молотова. У постанові, прийнятій незначною більшістю голосів, йшлося про недоцільність у всеросійському масштабі і неприйнятність для України заміни продрозкладки натуральним податком [ 104, с. 175 ].
27 березня 1921 р. надзвичайна сесія ВУЦВК ухвалила рішення "Про скорочення продрозкладки на врожай 1920-21 рр.", за яким хлібна розкладка зменшувалася на 45 млн пудів, а замість не зібраних ще 95 млн пудів зернохліба треба було здати державі 50 млн пудів. Водночас була ухвалена постанова про заміну розкладки натуральним податком. На основі цієї постанови Раднарком України прийняв рішення "Про натуральний податок на хліб, картоплю та олійне насіння".
Запровадження натурального податку відбувалося паралельно з роботою по виконанню продрозкладки. У тих губерніях, що мали заборгованість, декретом РНК УСРР обсяг продрозкладки зменшувався, виходячи з мінімальних потреб Червоної армії та найголовніших державних підприємств. Для стимулювання хлібоздачі Раднарком України зобов'язував наркомпрод негайно організувати товарообмін. В усіх губерніях було скасовано розкладку на овочі (крім картоплі), птицю, мед та робочі воли [188, ст. 192]. Пом'якшення тиску на селянські господарства навесні 1921 р. - одна з ланок загального нового курсу державної партії щодо села.
Постанова РНК УСРР від 19 квітня 1921 р. "Про дозвіл вільного обміну, купівлі і продажу сільськогосподарських продуктів та фабрично-заводських і кустарних виробів" відкривала селянам можливість реалізації продукції власного виробництва. Однак дозвіл не поширювався на вироби державного сектора, за винятком тих, які видавалися робітникам у порядку натурпреміювання. Обмін та торгівля дозволялися, як на ринках і базарах, так і в інших місцях, з лотків, кіосків і в закритих приміщеннях [188, ст. 193]. Отже, низка заходів весни 1921 р. започаткувала принциповий поворот у політиці партії щодо села.
Не можна не погодитися з С. Кульчицьки