РОЗДІЛ 2
Формування правових знань в учнів професiйно-технiчних навчальних закладiв
2.1. Проблема формування правових знань у педагогічній і юридичній науці
Формування правосвідомості передбачає, передусім, формування правових знань у молоді.
Правові знання відзначаються певною специфікою, що викликає необхідність подальшої розробки методологічних та методичних питань, які мають важливе значення у впровадженні правових знань в свідомість учнівської молоді. Як стверджується в монографiї "Основи правової педагогiки", питання методологiчного характеру належать до "наукових i практичних проблем правової педагогiки i правовиховного процесу" [396, 13].
Беручи до уваги багатогранність і складність проблеми формування правових знань, її комплексний характер, автор не ставить за мету її всебічне і вичерпне висвітлення. У даному розділі розглядаються лише деякі аспекти проблеми.
Дослідження процесу формування, і засвоєння правових знань в учнів взаємопов'язане з методологією, методикою як педагогічної, так i правової науки.
"...Педагогічна наука, - зазначає І. Загвязинський, - багатоповерхова... Мова іде про закономірні зв'язки філософської, загальнонаукової і конкретної методології педагогіки, її теорії і прикладного знання (у вигляді рекомендацій, порад, вимог, технологій, методик тощо)" [134, 65].
Необхiдність шукати методологічні "перетинання" з іншими галузями знань з метою збагачення педагогічної науки новими ідеями, посилення її теоретичної і практичної значущості визнається в науковій педагогічний літературі. Про це також йшлося на багатьох, різного рівня, педагогічних нарадах, семінарах, присвячених проблемам дослідження процесу пізнання, надбання знань методики педагогіки. Зокрема, підкреслювалося, що завдання полягає в тому, щоб простежити ті закономірності, зв'язки, які є у педагогіки з іншими галузями знань, визначити способи їх оптимізації. Ось чому має суттєве, основоположне значення вивчення питань змісту методології та методики правознавства, кола проблем, що входять до її сфери.
У свою чергу правознавство, як переконливо стверджує Б.М.Бабій, "може успішно розвиватися лише за умов правильного врахування його специфіки: при регулярному і продуктивному притоку нових даних, їх правильної, суто наукової інтерпретації, систематизації і класифікації, відповідному розвиткові категорій і методів окремих суспільних наук і загальнонаукових категорій і методів, співвіднесенні методологічних досліджень на різних, за ступенем узагальненості, рівнях" [28, 8-9].
В юридичній літературі немає єдності щодо розуміння методології правової науки відносно її внутрішньої диференціації. Чітке визначення структури методології - безперечна цінність, тому що вона є надійним і ефективним інструментом наукового правового пізнання і, отже, прогресивного розвитку держави.
У класифікації методів правової науки не завжди представлена така важлива група, як спеціальні методи, що застосовуються в ряді галузей науки i грунтуються на якихось конкретних дисциплінах: статистичний, математичний, кібернетичний, соціально-психологічний тощо.
Не можна погодитись і з В.О.Шабаліним, який відносить такі загальнонаукові методи логіки, як аналіз і синтез, індукція і дедукція, історичне і логічне, узагальнення і абстрагування, до приватних наукових методів [531, 30]. У даному зв'язку необхідно уточнити розуміння приватних наукових методів у якості складового елемента методології правознавства. Приватні наукові методи, - за визначенням П.О.Недбайло, - це "прийоми і засоби наукового пізнання, які полягають у застосуванні пізнавальних засобів, придатних лише для вивчення конкретних зв'язків і закономірностей окремих областей об'єктивного світу" [290, 19].
Відповідно до твердження В.М.Сирих, клас загальних методів поділяється на дві групи: загальні (логічні) і спеціальні. Вказуючи на відмінність між логічними методами і методами конкретних наук (спеціальними), В.М.Сирих пише: "Клас загальних методів, який розуміють як сукупність прийомів, що використовуються в усіх або деяких науках, включає в себе якісно різні прийоми. До загальних методів, які використовуються в усіх науках, належать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, експеримент, які розробляються в сфері формальної і діалектичної логіки і використовуються для вирішення конкретних пiзнавальних задач.
На відміну від логічних методів, методи, що застосовуються в ряді галузей науки, як правило, грунтуються на конкретних наукових дисциплінах (статистиці, математиці, кібернетиці, психології тощо). З їх допомогою уявляється можливим вивчити певні сторони, зв'язки правових явищ, і, зокрема, діалектику переходу кількісних сторін, відносин у якісні, соціально-правову психологію населення тощо. Тому дані методи застосовуються не у будь-якому дослідженні, а лише там, де виникає необхідність у вивченні певних сторін, відносин. У цьому ми вбачаємо їх принципову відмінність від логічних методів, які використовуються у будь-якому науковому пізнанні" [449, 11].
Отже, на наш погляд, диференціація загальних методів на вищезазначені дві групи є найбільш доцільною і науково обгрунтованою. В літературі також відзначається, що методологічну функцію в системі юридичних наук виконує загальна теорія держави і права, її поняття і категорії, а також окремі поняття галузей права, які мають високий рівень узагальнення. Суттєвий внесок у розробку даної проблеми внесли: В.К.Бабаєв, А.М.Васильєв, С.З.Зиманов, Д.А.Керимов, М.С.Строгович та ін. [26, 129; 74, 19-20; 147, 14; 186, 40; 439, 5]. Отже, сама теорiя держави i права за своїм змiстом i характером є методологiчною, узагальнюючою наукою, провiдною дисциплiною, яка визначає основи iнших юридичних дисциплiн.
Принципово важливою уявляється точка зору авторiв, якi включають до методології правової науки поняття загальної теорії держави і права, зокрема, такі: "право", "держава", "правопорушення", "юридична відповідальність" у зв'язку з тим, що вони мають
- Київ+380960830922