розділ 23 Закону Угорщини) або за згодою прокурорів вищого рівня (ч.2 ст.50 Закону Узбекистану, ч.2 ст.40 Закону Туркменистану). В Польщі прокурор не може бути притягнутий до судової кримінальної або адміністративної відповідальності без згоди дисциплінарного суду (ч.1 ст.54 Закону Польщі) [295,164].
2. Особливий порядок арешту прокурорів і проведення деяких слідчих дій, які істотно обмежують їх права. Так, на підставі ст.33, ч.2 Азербайджанського закону "арешт, привід, затримання, взяття під варту, проведення обшуку на квартирі і транспортному засобі, на робочому місці, особистий огляд, прослуховування телефонних переговорів працівників прокуратури не можуть бути здійснені без згоди Голови Верховного Суду Азербайджанської Республіки на підставі звернення Генерального прокурора Азербайджанської Республіки, за винятком випадків затримання на місця злочину... Ті ж дії стосовно Генерального прокурора Азербайджанської Республіки не можуть бути вчинені без згоди Пленуму Верховного Суду Азербайджанської Республіки". Приблизно така само процедура передбачена у ст.38 Закону Грузії.
Законом Таджикистану (ч.2 ст.52) не допускається затримання, привід, особистий огляд прокурора чи слідчого, а також огляд їх речей і транспортних засобів, а в Молдові вчинення цих дій, а також обшук в житлових чи службових приміщеннях, огляд та виїмка кореспонденції, призначеної прокурору, може мати місце лише з санкції Генерального прокурора. В Македонії прокурори та їх заступники не можуть бути затримані без згоди парламенту, за винятком випадків, коли вони були затримані на місці вчинення злочину, який карається ув'язненням на строк понад п'ять років (ч.2 п.29 Закону Македонії) [295,121], а в Словенії - без згоди Сенату і трьох суддів з компетентного вищого суду (ст.50 Закону Словенії) [295,254].
3. Розслідування кримінальних справ стосовно прокурорських працівників органами прокуратури передбачено ч.1 ст.42 Закону Росії, ч.2 ст.50 Закону Узбекистану, ч.2 ст.37 Закону Вірменії, ч.1 ст.52 Закону Таджикистану тощо.
4. Притягнення працівників прокуратури за вчинені ними адміністративні правопорушення не до адміністративної, а до дисциплінарної відповідальності (ч.3 ст.50 Закону Узбекистану).
На цьому фоні Україна є єдиною державою пострадянського простору, у якій в законодавстві відсутні самі поняття прокурорської недоторканості або прокурорського імунітету. Це виглядає особливо дивним і навіть принизливим на фоні недоторканості суддів, яка не лише закріплена у Конституції, але й за своїм змістом надає суддям величезні привілеї при вирішенні питань притягнення їх до кримінальної та адміністративної відповідальності у порівнянні з пересічними громадянами. Для виправлення цього явно ненормального становища пропонуємо закріпити в чинному законодавстві такі положення.
1.Кримінальні справи стосовно працівників органів прокуратури, які мають класні чини, можуть порушуватись лише Генеральним прокурором України або за його згодою, за винятком випадків виявлення суспільно-небезпечних діянь безпосередньо на місці їх вчинення.
2. Обрання запобіжного заходу щодо працівника прокуратури у вигляді тримання під вартою може мати місце лише за рішенням апеляційного суду, яке виноситься за поданням прокурора відповідного рівня.
3. Прокурори та інші працівники прокуратури, які мають класні чини, не можуть бути затримані за підозрою у вчиненні злочину, за винятком затримання на місці його вчинення, а також піддаватись приводу чи примусовому доставленню в органи адміністративної юрисдикції.
4. За вчинення адміністративних правопорушень працівники прокуратури притягуються до відповідальності в порядку, передбаченому Дисциплінарним статутом прокуратури України.
Недоторканість прокурорів як умова незалежного виконання ними своїх службових обов'язків має проявлятись також у невідворотності кримінальної відповідальності за такі спрямовані проти них злочини у зв'язку з виконанням цих обов'язків, як погроза або насильство (ст.345), умисне знищення або пошкодження майна (ст.347), посягання на життя прокурора як представника правоохоронного органу (ст.348), захоплення його як заручника (ст.349 КК України).
При цьому потрібно в законодавчому порядку унеможливити використання працівників прокуратури як негласних співробітників оперативних силових структур.
Проблема забезпечення особистої безпеки працівників прокуратури, як і інших правоохоронних органів, набула останнім часом особливої актуальності у зв'язку з поширенням проявів політичного екстремізму і тероризму. У зв'язку з цим назріла потреба у тому, щоб проаналізувати стан виконання Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" для вжиття додаткових організаційно-правових заходів, спрямованих на поліпшення стану безпеки працівників прокуратури, членів їх сімей, охорону майна і приміщень прокуратур.
Російськими дослідниками В.Рябцевим та О.Поляковим було розроблено проект Концепції забезпечення безпеки органів прокуратури Російської Федерації [502,3-28]. При цьому вони виходять з правильної передумови, що "в усіх випадках з врахуванням принципу незалежності організація і діяльність органів прокуратури по забезпеченню власної безпеки є перш за все їх власною прерогативою"[502,5]. Основними функціями забезпечення безпеки, на думку зазначених авторів, є: а) виявлення і прогнозування реальних і потенційних загроз прокурорській діяльності і вживання у зв'язку з цим необхідних організаційних заходів; б) нагляд за виконанням органами МВС законодавства про державний захист працівників прокуратури; в) забезпечення інформаційної безпеки та комп'ютерного захисту; г) розроблення заходів по забезпеченню режиму таємності; д) забезпечення нормального морально-психологічного клімату в колективах прокуратур; е) перевірка і розслідування звернень працівників прокуратури про загрози щодо них, виявлення фактів "зрадництва" інтересів служби та вимог закону з боку працівників атестованого і допоміжного складу [502,14-15].
З свого боку, вважаємо за доцільне ств
- Київ+380960830922