РОЗДІЛ 2
ПОРТФЕЛЬНИЙ АНАЛІЗ В УПРАВЛІННІ БАНКОМ
2.1. Банківські ризики: сутність, класифікація, методи аналізу
Методологія та інструментарій аналізу банківської діяльності як важливої складової управлінського процесу має формуватися з огляду на вирішення завдань щодо досягнення тих економічних цілей, котрі постають перед банком. У цьому сенсі загальновизнаним є пріоритет мети, сформульованої як максимізація ринкової вартості банку, що означає збільшення багатства його акціонерів. Слід відзначити, що таких поглядів на мету діяльності банку дотримується більшість учених, зокрема П. Роуз наголошує: "Справді, засадничий принцип фінансового менеджменту відповідно до сьогоднішньої практики полягає в тому, що максимізація вартості акціонерного капіталу банку є ключовим завданням, яке повинно мати пріоритет над іншими" [58, с.128]. Таку ж думку висловлює Дж. Сінкі: "Теоретично метою банку має бути максимізація його власного капіталу" [91, с.74].
Однак у цілому ряді публікацій, що стосуються банківської діяльності, визначення мети функціонування банку як базової передумови цільової спрямованості управлінського процесу або опускається взагалі, або ж трактується надто спрощено, здебільшого як максимізація прибутку [67, с.5; 88, с.10]. У цьому зв'язку слід відзначити, що максимізацію прибутку неодмінно пов'язано з підвищенням ризиків, а банки як установи, призначення котрих полягає в збереженні суспільного капіталу, не повинні надмірно ризикувати, відтак такі погляди слід визнати хибними або принаймні обмеженими.
Отже, в системі цілей банку домінантою є максимізація ринкової вартості його власного капіталу, а оскільки банки здебільшого є акціонерними товариствами, то ринкова оцінка власного капіталу визначається обсягом капіталізації, тобто сумарною курсовою вартістю випущених в обіг акцій банку, які мають регулярні котирування. Відтак цілком очевидно, що найліпшими управлінськими рішеннями є ті, котрі забезпечують зростання котирувань банківських акцій, а це відбувається за двох обставин: підвищення прибутків банку за незмінного ризику або зниження ризику за стабільної прибутковості. Ситуацію підвищення прибутків за умови одночасного зниження ризику слід розглядати як суто умоглядну, котра якщо й трапляється в реальному житті, то лише як рідкісний виняток.
Основний висновок з наведеної аргументації полягає у тому, що ефективність діяльності банківських установ за умов фінансової нестабільності, яка характерна як для міжнародних, так і для національних ринків, визначається не лише показниками дохідності, але й суттєво залежить від рівня ризикованості. Той факт, що в економічній діяльності управлінські рішення оцінюються з погляду очікуваної економічної вигоди, індикатором якої є дохід, прибуток або інший аналогічний за змістом абсолютний чи відносний показник, є очевидним, відтак аналіз прибутковості залишається традиційним підходом до оцінювання ефективності діяльності і досить повно досліджений економічною наукою.
Значно більшої уваги заслуговує концепція ризику, адже ризик як економічну категорію у світовій практиці почали досліджувати порівняно недавно, а методологічні основи аналізу економічних ризиків тільки-но починають формуватися. У вітчизняній науці ситуація ще складніша, оскільки внаслідок ідеологічних нашарувань радянських часів таке явище як економічні ризики об'єктивним не визнавалося і по суті не досліджувалося. За стереотипами командно-адміністративної системи будь-які економічні ризики вважалися явищем "буржуазним", котре має остаточно зникнути в процесі зміцнення планового господарства. І хоча у 20-ті роки минулого століття в СРСР поняття ризику було законодавчо закріплене в нормативних актах, на що звертають увагу професори В. В. Вітлінський і С. І. Наконечний [130, c.3], проте згодом розвиток вітчизняної економічної науки почав відчужуватися від світової практики, зокрема й щодо виявлення економічних ризиків та пошуку способів урахування їх у поточній діяльності.
З початком реформаційних процесів в економіці України ситуація кардинально змінилася і це закономірно, адже історичний досвід свідчить, що в складних економічних системах перехідні періоди завжди супроводжуються катаклізмами, які набирають форми політичних та економічних ризиків. Такий перебіг подій спостерігається протягом останнього десятиріччя і в нашій країні, коли ризики перетворилися на невід'ємну складову будь-якої підприємницької діяльності і досить часто оцінюються як критичні, а то й катастрофічні. Зрозуміло, що за цих обставин економічні ризики є об'єктивною реальністю й абстрагуватися від них просто неприпустимо, а тому проблеми пошуку адекватних прийомів аналізу економічних ризиків та ефективних методів їх мінімізації перетворилися на один із важливих напрямів розвитку сучасної економічної науки. Крім того варто наголосити, що посилення процесів глобалізації та міжнародної інтеграції збільшує економічні ризики у світовому масштабі, а тому сподіватися на те, що з часом (наприклад після стабілізації української економіки) вплив ризиків на діяльність суб'єктів господарювання суттєво знизиться і їх можна буде не брати до уваги, не доводиться.
Сутність такого явища як економічні ризики на цей час вивчено та описано в науковій літературі досить повно і критичний огляд пропонованих визначень цього поняття навряд чи буде конструктивним, адже висновки зроблено переважно однозначні: ризик є об'єктивною реальністю, пов'язується з невизначеністю майбутнього і відображає міру (ступінь) відхилення від сподіваного результату. Цілком очевидно, що ризики пов'язуються насамперед з несприятливим розвитком подій, які в економічній діяльності набирають форми збитків, збільшення витрат, недоодержання прибутків, утрати капіталу. Таким чином, необхідність оцінювати економічні ризики, адекватно відображати їх в управлінській інформації та враховувати в процесі прийняття рішень нині є загальновизнаною, адже цілком очевидно, що ігнорування ризиків може призвести до їх зростання.
Слід в