РОЗДІЛ 2
СТАН ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ХУДОЖНЬОЇ КУЛЬТУРИ
УЧНІВ ЗАСОБАМИ МИСТЕЦТВА СЛОВА
2.1.Художньо-виховний потенціал мистецтва слова
Існує багато лінгвістичних шкіл, в яких феномен мови розглядається як
природний організм, тобто як структура, сформована природним шляхом (біологічні
концепції М.Мюллера, А.Шлейхера), як індивідуально-психологічний феномен
(младограматична школа), як індивідуальна і структурна одиниця (Празька школа
функціональної лінгвістики) і т.п. Але всі вони мають і спільну ідею: слово
генетично наповнене естетичним смислом.
Фундатор і теоретик естетичної природи слова німецький філософ Вільгельм фон
Гумбольдт створив вчення про мову, розглядаючи її як безперервний процес
духовної творчості: “В...мові діють творчі першосили людини, її глибинні
можливості, існування і природу яких неможливо збагнути, але не можна і
заперечувати” [87, 365].
У кожного народу мова своєрідна і незрівнянна, але спільним для всіх мов є те,
що вони виражають думки і почуття людини, містять в собі творче начало:
“Мовотворчість слід взагалі розглядати як процес творення...” [86, 97].
Мовна свідомість, на думку В.Гумбольдта, має містити ще щось, котре не
піддається детальному поясненню - схоже з інстинктом передчуття всієї системи в
цілому, на яку спирається індивідуальна форма [86, 88].
Всебічно дослідивши мову, В.Гумбольдт, а услід за ним і відомий російський
лінгвіст М.Трубецькой визнають наявність такого явища, як чуття, інтуїція мови,
що може розпізнати благозвуччя та внутрішньо значиму функцію слова [325, 103 -
308].
Вживаючи наведені терміни, згадані лінгвісти не дають чіткого визначення цих
понять, але з їх праць можна зрозуміти, що під чуттям мови вони мають на увазі
точне розуміння того, що людина читає або пише; бачення прочитаного з
усталеними зв’язками, завдяки чому можна прийняти те чи інше рішення,
обгрунтувати свою думку.
Послідовник В.Гумбольдта у вітчизняній лінгвістиці О.Потебня вважав, що слово
вже первісно в акті свого народження, як засобу мислення і комунікації, є
мистецьким продуктом, тому що в ньому закладено художнє сприймання, засвоєння і
моделювання елементів художнього відбиття світу: “Слово тільки тому є органом
думки і обов’язковою умовою всього пізнішого розвитку розуміння світу і себе,
що з самого початку є символом, ідеалом і має всі ознаки художнього твору”
[254, 182].
Згідно з його вченням мова людини, окрім комунікативних функцій, являє собою
художню цінність, і кожне слово несе в собі художній образ, який покладений в
основу внутрішньої форми слова. Будь-яке слово - образне. Різниця між образним
і безобразним словом, на думку О.Потебні, в тому, що в останньому художній
образ прихований від дослідника пізнішими семантичними нашаруваннями. На думку
вченого, слово, як і мистецтво, є засобом створення образу і настрою суб’єкта,
а художній твір є синтезом трьох моментів: зовнішньої форми, внутрішньої форми
і змісту, результатом безсвідомої творчості і засобом розвитку думки і
самосвідомоті.
П.Флоренський також вважав, що слово має дві форми: внутрішню і зовнішню.
Остання є “...твердий склад, яким тримається все слово; її можна уподібнити до
тіла організму. Якби не було цього тіла - не було б і слова як явища
надіндивідуального; це тіло ми отримуємо, як духовні істоти, від рідного народу
і без зовнішньої форми не брали б участі в його мовленні ... внутрішню форму
слова природно порівняти з душею цього тіла, яка безсило замкнена в саму себе,
доки в неї немає органа прояву, таку, що розливає вдалечінь світ свідомості, як
тільки такий орган їй дарують. Ця душа слова - його внутрішня форма - виникає
від акту духовного життя. Якщо про зовнішню форму можна, хоча б і приблизно
точно, казати як про навіки незмінну, то внутрішню форму правильно розуміти як
таку, що постійно народжується, як явище самого життя духу” [337, 233].
Цих же позицій дотримувався прихильник ідеї О.Потебні про первісність
мистецтва в мові український пропагандист культурології мови І.Білодід. Учений
був впевнений, що мова - то душа культури. У своїх культурологічних функціях
мова має естетичні смисли - функції, вона може виступати в контексті мистецтв.
І.Білодід підкреслював, що функції пізнання, могутнім знаряддям яких є мова,
діють паралельно і у взаємозв’язку з функціями мовної естетики. “Досконале
володіння мовними засобами, та ще й у хорошій манері викладу, потребує
постійного їх вивчення, збагачення і поновлення. Стиль логіко-інтелектуального
мовлення передбачає також відмовлення від малих і великих словесних штампів,
уміння додержувати певного темпу мовлення, вироблення чіткої дикції, правильної
вимови” [36, 408]. У нагоді тут має стати, на його думку, мова художньої
літератури, яка, будучи репрезентантом культури, цивілізації, душі народу,
своєю класичною нормативністю здатна піднести і виховати людину.
Американська лінгвістична школа, яскравим представником якої є Н.Хомський
(Чомський), дотримується позиції, згідно з якою природне використання мови є
завжди новаторським. Мову не можна вивчити шляхом запам’ятовування нових
образів і слів, які будуть доречні в якійсь певній ситуації. Усе, що ми
говоримо, є абсолютно новим, і ні в якому разі не повторює того, що було почуте
раніше. Думка про те, що людина володіє якимсь певним “словесним репертуаром” -
набором висловлювань, які вона репродукує за звичкою в певній ситуації, - це
міф, який повністю суперечить природному використанню мови. Так само не можна
погодитись з твердженням про те, що мовець володіє певним запасом “взірців”,
які він потім заповнює словами і морфемами. Такого роду концепції підходять
- Київ+380960830922