Вы здесь

Правова держава як предмет політології: історія, теорія, методологія дослідження

Автор: 
Воронов Ігор Олексійович
Тип работы: 
Дис. докт. наук
Год: 
2003
Артикул:
3503U000372
99 грн
(320 руб)
Добавить в корзину

Содержимое

РОЗДІЛ II. КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФОРМИ ДЕРЖАВНО –
ПРАВОВОГО УСТРОЮ.
2.1. Правова, демократична, соціальна держава в політичній організації
суспільства.
Інтенсифікація процесу перетворення правової держави з абстрактного орієнтиру
державотворення, задекларованої мети на високоефективний важіль суспільного
поступу України потребує розкриття потенціалу цього універсального поняття,
аналізу соціально-історичного та філософсько-ідеологічного контексту поняття
правової держави, його генезис та функцій. Це сприятиме прискоренню процесу
становлення правової держави, його трансформації із суто теоретичної моделі на
практичну реальність.
Розуміння правової держави у різні цивілізаційні епохи, будучи складовими
різних ідеологічних традицій, мало різний зміст і спрямованість. При цьому,
будучи включеним до різноманітних концепцій, в контексті кожної із них воно
видавалося самоочевидним. Такий плюралізм поглядів безперечно виправданий не
тільки тому, що в кожній з теорій наголошується на окремих аспектах цього
явища, але й тому, що існує суттєва цивілізаційна відмінність між народами та
культурами і, відповідно, державним утворенням можуть бути притаманні ті чи
інші специфічні риси. Але за всією різноманітністю підходів існує певне коло
суттєвих положень, які є, так би мовити, „субстаційними властивостями” правової
держави. Важливо підкреслити також, що це поняття, хоча й обтяжене набутими за
тривалий період свого існування смисловими значеннями, не перетворилося на
штамп. Адже його зміст є досить конкретним, щоб не дати привід для
псевдотлумачень, особливо при наголосі на слові „правова”. Ключове як для
лібералізму, так і консерватизму, а також і соціал-демократії, воно не
перешкоджає розвиткові думки та надій на реальне втілення політичних та
особистих свобод.
Правовою вважається та держава, в якій визначається пріоритет прав народу перед
правами держави, де визначальним завданням правового регулювання є інтереси
особистості, а гідність людей поважається як беззаперечна цінність. Сутність
правової держави полягає ще й у дотриманні законів тими, хто перебуває при
владі, у взаємній відповідальності держави і громадян. Це означає, по-перше,
визнання громадянами авторитету права, закону, законослуханяність, згода і
готовність жити й чинити так, щоб не порушувати інтереси інших. По-друге,
демократизм суспільного управління в правовій державі значною мірою залежить
від компетентності та кваліфікації державних управлінців. Демократична правова
держава – це держава, в котрій є освічена, кваліфікована керівна верства,
корпус управлінців, що становить адміністративну еліту.
Демократична правова держава та її урядовці мають задовольнити інтереси і
потреби всіх верств населення, що складають суспільство, вона мусить бути
нейтральною у протистоянні та змаганні суспільно-політичних позицій,
забезпечувати повноцінне суспільно-політичне представництво громадян і
громадськості на всіх рівнях державного управління, гарантувати використання
механізмів і процедур виявлення і здійснення волі народу.
Демократична правова держава та її урядовці мають відбивати і задовольняти
інтереси всіх верств населення, що складають суспільство, вона мусить бути
нейтральною у протистоянні й змаганні суспільно-політичних сил, забезпечувати
відповідне соціально-політичне представництво громадян і громад на всіх рівнях
державного управління, гарантувати використання інституцій та процедур
виявлення й здійснення волі народу.
Термін „правова держава”, як вже зазначалося, почав активно використовуватись у
європейській суспільно-політичний лексиці порівняно недавно, але це вже було
певним „вінцем” тривалого процесу становлення самої концепції та проявом
зрілості політико-правової науки і суспільної свідомості взагалі. Концепція
синтезувала в собі цілу низку ключових понять – „суверенітет особи”, „поділ
влади”, „система стримувань і противаг”, „громадянське суспільство”, „права і
свободи людини” тощо. Кожне з них можна було б вважати значним етапом
суспільного поступу.
Виявилося, що такий синтез мав якісну відмінність від багатьох інших правових
теоретичних конструкцій – упродовж двох сторіч концепція правової держави
реалізується на практиці. Вона стала помітним самодостатнім чинником впливу на
суспільне життя. Відповідно до її принципів кардинально змінюються суспільні
відносини, а теоретичний та ідеологічний її потенціал ще й сьогодні далеко не
вичерпаний.
У суспільно-політичному вимірі магістральною ідеєю, яка стала локомотивом у
формуванні концепції правової держави, стала суспільна потреба обмежити
свавілля влади стосовного громадян та недержавних інституцій, необхідність
викоренити зловживання чиновників з тим, щоб спрямувати державну політику на
задоволоння природних потреб суспільства. Зрозуміло, що не тільки, а часто й не
стільки зазначені негативні явища характеризували тогочасну державну владу. В
суспільних колах усвідомлювалось завдання створення дієвих гарантій проти
виникнення та експансії цих явищ. З іншого боку, позитивним мотивом розробки
концепції стало прагнення винайти механізми, які б надали процесу розширення
прав та свобод особи стійкого і незворотного характеру.
„Наша віра у тимчасовий і скороминущий характер державного насильства й
пригнічення грунтується на вірі в людську особистість. Особистість зі своїми
прагненнями й вищими цілями не може миритися з тим, щоб держава, яка повинна
здійснювати солідарні інтереси людей, займалася знищенням та вигубленням їх”, -
писав, - писав Б.А.Кістяківський [172, 141]. Для нього найбільш дійовим
засобом, яким повинна користуватися особа для розбудови