Ви є тут

Конституційно-правові проблеми регулювання міжнаціональних відносин в Україні в умовах становлення правової держави.

Автор: 
Колісник Віктор Павлович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2003
Артикул:
0503U000490
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2
НАЦІОНАЛЬНО-ЕТНІЧНИЙ ЧИННИК У ПРАВОВОМУ
РЕГУЛЮВАННІ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ.
ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ
2.1. Національно-етнічний чинник у правовому регулюванні суспільних відносин у
ХУІІ-ХІХ століттях
Усвідомлення необхідності врахування національно-етнічного чинника в правовому
регулюванні суспільних відносин виникло досить давно, однак протягом тривалого
часу мало спонтанний, ситуаційний, безсистемний та епізодичний характер. Ще у
1345 р. у Великому князівстві Литовському, до якого входила переважна більшість
українських земель, під час правління князя Ольгерда українську мову було
визнано офіційною. Як зазначає С. Рудницький, “староукраїнська мова стала
двірською і письменною мовою Великого князівства Литовського, староукраїнський
звичай запанував всюди” [501, с. 71].
Чітко виражена антипольська спрямованість простежується в універсалі Б.
Хмельницького, який вже після битви під Жовтими Водами та битви під Корсунем
пояснює причини війни з поляками перш за все непомірним національним
пригнобленням. Зокрема він вказує на природне право людей спілкуватися між
собою (такий собі прообраз сучасного права на свободу слова) та обмеження цього
права з боку поляків: “Хочемо пригадати вам тільки те, що мали ви таку неволю
від поляків, що не могли вже зійтися на якомусь місці, на вулиці чи у себе
вдома, вдвох чи втрьох. Заказано й невільно вам було розмовляти між собою і
навіть балакати про свої господарчі потреби, а без цього не можна відбути ні
хрестин, ні весілля. Бог-творець дав людині вуста розмовляти, але й те поляки
суворими своїми указами заборонили і, попри всьогосвітній звичай та політику,
наказали були вам німотствувати” [361, с. 163]. Вказаний універсал суттєво
вплинув на усвідомлення українцями своєї національної приналежності та власних
національних інтересів, сприяв зростанню кількості повстанців та формуванню
української нації. Ф. Сисин, аналізуючи національно-визвольну війну під
проводом Б. Хмельницького, робить висновок про те, що “повстання виразно
розмежувало поляків і українців, шляхетську Річ Посполиту та козацьку Україну”
[520, с. 69].
У Договорі між Цісарем Турецьким і Військом Запорозьким з народом Руським
відносно торгівлі на Чорному морі, укладеному в серпні 1648 р., не лише
декларуються рівні права українців та турків, але й зроблена спроба створення
правового механізму їх забезпечення та вирішення спорів. У пунктах 10, 11
Договору було закріплено, що “закон козацьким купцям має бути таким же, як і
туркам у всій турецькій державі, а теж негайна справедливість” [522, с. 12].
Національно-етнічний критерій використовувався і для обмеження прав окремих
категорій осіб. У пункті 7 Декларації польського короля, даної на звернення
Війська Запорозького, вказувалося, що євреї не можуть бути “державцями,
орендарями або мешканцями... в містах українних, де козаки мають полки свої”
[522, с. 14].
В актах Земських соборів також зустрічаємо посилання на національно-етнічний
чинник. Так, наприклад у Соборному Уложенії 1649 р. з посиланням на попередні
нормативні акти вказувалося на “розміри прожиткового помістя дружинам та
донькам загиблих у боях з калмиками в понизових містах (нижня Волга) та з
кримськими і ногайськими людьми в українних містах (на південному та
південно-західному кордоні держави)” [499, с. 349]. У листі російського царя до
Земського Собору 1653 р. особлива увага приділялася викладенню його позиції
щодо українського питання. Передусім вказувалося на релігійні утиски
поляками-католиками православних українців, і саме цим обґрунтовувалося право
українців на непокору королю [522, с. 462].
Урахування національно-етнічного чинника в правовому регулюванні простежується
і в окремих “гетьманських статтях-конституціях” [322, с. 20]. Так, у
Батуринських статтях-конституціях 1663 р. на українську старшину покладався
обов’язок повернути колишнім панам російських селян-утікачів. У Глухівських
статтях-конституціях 1669 р. права українських селян були обмежені таким чином,
що їх перехід у козацький стан став практично неможливим. У 1687 р. вперше в
історії українсько-російських відносин до Коломацьких статей-конституцій було
внесено пункт про обов’язок гетьмана й старшини дбати про зміцнення зв’язків
українського та російського народів, про їх зближення, зокрема – сприяти
укладенню змішаних шлюбів між українцями й росіянами з метою усунення підстав
для твердження про те, що Україна є іншим краєм [410, с. 54; 136, с. 102; 322,
с. 23]. Отже, саме Коломацькі статті-конституції поклали початок здійснення
цілеспрямованої політики асиміляції на Україні.
У Преамбулі Конституції Пилипа Орлика 1710 р. мова йде уже про утиски,
обмеження і навіть спроби відмінити права і вольності українців, обумовлені
попередніми угодами [361, с. 210]. На думку В. Речицького, “Конституція П.
Орлика 1710 р. близька за своїм значенням до Конституції Польщі 1791 р. Вона
діяла майже такий же час (польська 1791-1795 рр., українська 1710-1714 рр.),
являючись символічним втіленням української моделі демократії” [488, с.
398-399]. Б. Футей теж дає їй досить високу оцінку: “Цей історичний документ є
не лише значним юридичним досягненням, а й доказом політичної зрілості того
часу. Конституція Пилипа Орлика 1710 року, написана майже за 80 років до
Конституції США, мала такі демократичні основи, як розподіл влади, приватна
власність та незалежний судовий трибунал, як основні засади для існування
тодішньої козацької держави. Можна сказати, що Джеймс Мадісон, батько
конституції США, користувався тими самими демократичними засадами гетьмана
Пилипа Орлика” [587, с. 21].
Взагалі юридичне в