РОЗДІЛ 2
КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ПОНЯТТЯ "ДУХОВНІСТЬ" У МЕТАТЕОРЕТИЧНІЙ ПЕРСПЕКТИВІ
Здійснений у першому розділі аналіз теоретичних і методологічних передумов побудови філософської теорії духовності показав, що така теорія не може бути концептуально замкненою, унітарною системою. Існування в хронотопах філософської думки чисельних, навіть протилежних, конкуруючих між собою теорій духовності, ситуація концептуального і методологічного плюралізму, котра є характерною ознакою сучасного постметафізичного дискурсу, вимагають знаходження нових засобів концептуалізації. Головним таким засобом на даному етапі дослідження виступить метарефлексія, за допомогою якої буде проаналізована сукупність семантичних інтервалів, розподілення смислів і значень, характер взаємодії текстуального і реального, наявні у сучасному смисловому полі духовності.
Концептуалізація буде здійснюватись на постметафізичних засадах із врахуванням того, що постметафізична концептуалістика формується як опозиційна щодо кантівського вчення про форми споглядання й мислення і прагне звільнитися від метафізичних догм апріоризму, трансценденталізму, аісторизму. Відтак вона відмовляється від претензій адекватно репрезентувати "мультиверсум самий по собі" або "антропність саму по собі" і т. ін. [Див. про це більш докладно: 178, с. 145 - 153]
У здійсненні процесу постметафізичної концептуалізації духовності доцільно спертися на ті відміни між сучасним філософом, який використовує різні концептуалістики і Кантом, що виявляє В.С. Лук'янець:
"По-перше, він [сучасний філософ] насторожено ставиться до тієї концептуалістики, засобами якої він сам користується. Він завжди готовий до її ревізії; йому добре відома трагічна доля багатьох попередніх концептуалістик, що приймалися за остаточно встановлені.
По-друге, він визнає, що аргументації, здійснені засобами цієї концептуалістики, не можуть ані остаточно її обґрунтувати, ані усунути всі сумніви щодо її надійності та достовірності.
По-третє, філософуючи про онтологічний мультиверсум, про долю антропності у ньому, він не думає, що його концептуалістика набагато ближче до мультиверсуму "самому по собі" або ж до природи дійсної антропності, аніж інші концептуалістики; він не вважає що за допомогою своєї концептуалістики йому вдається безпосередньо мати справу з тією силою, що так жахала Паскаля, тобто з тим, що є умовою можливості речового світу і людського буття" [178, с. 146].
Окреслені відміни в контексті даного дослідження сприймаються як важливі методологічні орієнтири для процесу концептуалізації. Що стосується методів вирішення завдання концептуалізації, то постметафізичний метод переконання "припускає використання засобів усіляких порівнянь різноманітних концептуалістик, переописів, реконцептуалізацій усього попереднього знання, а не тільки (як це було в класичну добу) використання формалізованих умовиводів, дедукцій, доказових аргументацій" [178, с. 147]. У процесі концептуалізації будуть також застосовані методи інтерпретації і реінтерпретації.
Концептуалізація духовності в даному розділі буде здійснюватись з метою встановлення статусу духовності як категорії філософської антропології через вирішення таких завдань. Насамперед будуть виявлені ті семантичні інтервали, в яких відбувається диференціація смислів поняття "духовність". Далі будуть проаналізовані філософські конструкти духовності, в яких здійснюється дискурсивна диференціація феномену. І, нарешті, буде впроваджений диференційований аналіз архітектоніки духовності як складного феномену людського життя як з огляду на багатомірність його буттєвої репрезентації, так і з огляду на його внутрішню структурну багатомірність.
2.1. Смислові контури духовності: проблеми інтерпретації
Вихідне завдання, яке необхідно вирішити для надання поняттю "духовність" філософсько-категоріального статусу, полягає в тому, щоб виявити загальні смислові контури поняття і контекст, царину його застосування. Але оскільки реальність, котра є об'єктом аналізу відзначається розмаїтістю, плюральністю, полісемантичністю, то її не можна осягнути з позиції суверенного суб'єкта, який претендує на те, щоб виносити безапеляційні судження щодо неї. Звідси найбільш адекватним методологічним прийомом бачиться не метод монологічного раціонального конструювання, а метод інтерпретації як знаряддя за допомогою якого в смисловій ідентифікації духовності може знайти своє місце спільна для різних тлумачень семантика та прагматика феномена. Причому, інтерпретація тут постає й як основний методологічний прийом, і як епістемологічна проблема, навіть, скоріше, як низка проблемних ситуацій, котрі виникають у процесі аналізу поля розподілення смислів і значень, поля взаємодії текстів, взаємодії текстуального і реального. На виявлення і подолання окреслених проблемних ситуацій і буде спрямована дослідницька увага у даному підрозділі.
2.1.1. Смислова ідентифікація духовності у семантичних інтервалах. Семантичне навантаження поняття "духовність" - явно чи неявно - проглядає як у відповідних мовних формах, так і в чисельних визначеннях, які вже існують в філософській літературі. Почнемо з аналізу відповідних мовних форм, виходячи з того, що саме в мові і через мову світ постає перед людиною, "відкривається" їй у своїх людських значеннях, оскільки "людина, живучи в світі, не просто наділена мовою як якимось оснащенням - але на мові засноване і в ній виражається те, що для людини взагалі є світ" [58, с. 512]. Тому саме через аналіз мовних форм можна прояснити "що взагалі для людини є "духовність" і, тим самим, здійснити первинну інтерпретацію даного поняття.
Важливим джерелом розкриття етимології слова "дух" в європейській культурі є Біблія. Тут, як було показано ще Б. Спінозою, дане слово має розгалужене смислове навантаження і позначає: дихання, бадьорість, силу, талан, знання, здібності, почуття, думку, волю, вогонь, високі пристрасті, гордість, ревнощі, мудрість, меланхолію, розсудливість, хоробрість, розум,