Ви є тут

Військова освіта України: історія, теорія, методологія, практика

Автор: 
Нещадим Микола Іванович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2004
Артикул:
0504U000175
129 грн
Додати в кошик

Вміст

Розділ 2
ДОСВІД ПОБУДОВИ
СИСТЕМ ВІЙСЬКОВОЇ ОСВІТИ
У РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ СВІТУ
Вища школа розвинених країн світу нагромадила значний позитивний досвід. Його творче вивчення й узагальнення, критичний аналіз у сучасних умовах могли б, безперечно, сприяти подальшому зростанню ефективності вищої професійної освіти в Україні. У вітчизняній фаховій літературі можна виділити такі складові систематизованого дослідження стану вищої освіти за кордоном: міжнародний аспект неперервної професійної освіти [488, 491]; спільність і розбіжності професійної підготовки педагогів у Західній Європі [113, 333, 553]; сучасні системи вищої освіти і порівняння з огляду на інтереси України [294]; стан і тенденції розвитку освітніх систем зарубіжних країн [322, 323, 387]; освітні сфери в контексті державного управління освітою [393]; особливості розвитку освіти у США та Японії [228, 270, 365, 555]; підготовка військових фахівців [211, 305, 343, 344, 472, 482]. Уже сам цей перелік свідчить про широту проблеми вивчення й узагальнення передового світового досвіду, багатоманітність аспектів порівняльного аналізу сучасних систем професійної освіти. Дослідники мали усвідомити сутність новацій, їхню ймовірну продуктивність, чи навпаки, непридатність до впровадження на українському ґрунті. Розуміння і глибокий аналіз ключових проблем вищої школи дасть можливість, якнайефективніше використовуючи передовий світовий досвід, зберегти позитивні риси, властиві вітчизняним освітнім структурам. Прогрес вітчизняної вищої професійної освіти, зокрема військової, неможливий без знання головних напрямів і тенденцій сучасного розвитку освіти за рубежем, без порівняння й використання її найпрогресивніших надбань.
Мета порівняння систем освіти не зводиться лише до виявлення придатних до використання зарубіжних здобутків. Не менш важливе воно й для того, аби не повторювати чужих помилок. Таке порівняння є корисним і для об'єктивної оцінки правильності обраного Україною шляху реформ, самого механізму перебудови. Глибоко вивчаючи світовий досвід, слід, однак, пам'ятати, що механічне запозичення "найкращих світових зразків" може лише зашкодити справі [294, с. 20].
Таким чином, порівняльні дослідження мають першорядне значення для науково обґрунтованого прогнозування та відпрацювання напрямів інтеграції України в міжнародне культурно-освітнє середовище. Порівняльна педагогіка як самостійна галузь педагогічного знання зі своїм предметом і специфічними завданнями є для України новим напрямом науки, що тільки-но починає складатися. Як стверджує Л.П.Пуховська, "за сучасних умов перебудови професійної освіти в Україні виявлення раціональної сутності процесів освіти в розвинутих країнах дало б можливість збільшити науково-методичний потенціал нашої країни з меншими витратами і з більшою практичною віддачею" [553, с. 4].
Сутність підходу до порівняльного аналізу сучасних систем професійної освіти полягає в тому, щоб, ґрунтуючись на кращих здобутках світового досвіду і зберігаючи випробувані часом традиції вітчизняної системи, розпочати пошук нової, сучасної моделі професійної освіти. Отже, передусім належало визначити чітку методику порівняльного аналізу.
Як метод наукового дослідження аналіз потребує розчленування цілого на складові частини, розгляду його окремих боків. Об'єктом нашого наукового аналізу є система професійної освіти. Наукове дослідження освіти здійснюється двома основними методами - системним, що передбачає розгляд складових цілого в їхній взаємодії, і порівняльним, що передбачає зіставлення елементів цілого, їхніх характеристик та взаємодії. При цьому перший метод має передувати другому. Найнагальнішим завданням порівняльних досліджень залишається визначення кола загальновизнаних показників для аналізу освітніх систем [294, с. 11]. Системи військової професійної освіти зарубіжних країн розглядаються в дослідженні на прикладах Російської Федерації, провідних країн НАТО (США, Німеччини, Великої Британії, Франції та ін.), та КНР. Це пов'язано з тим, що підготовка військових фахівців у цих країнах відображає найхарактерніші риси сучасного підходу до створення освітніх структур, їх функціонування, взаємодії з цивільними університетами, інститутами і коледжами. На особливу увагу заслуговують системи додаткової професійної освіти офіцерських кадрів протягом військової служби та її динаміка.
Через надзвичайну різноманітність систем військової освіти в зазначених країнах порівняльні дослідження в цій сфері наражаються на такі проблеми - достатності джерельної бази, критеріїв, використовуваних для узагальнення та вирізнення особливостей тощо.
Для здійснення порівняльного аналізу розвитку військової професійної освіти зарубіжних країн слід визначити ключові параметри, від яких значною мірою залежать ефективність, якість навчання і виховання військових фахівців. Ці параметри мають бути загальними для систем військової професійної освіти зарубіжних країн. Важливим завданням порівняльного аналізу є виявлення загального та особливого у військовій освіті зарубіжних країн, ступенів і тенденцій її розвитку.
До ключових параметрів порівняльного аналізу доцільно віднести:
* військову освіту в контексті національної безпеки і оборони держави;
* військову освіту як складову національної системи освіти;
* структуру і функції військової освітньої системи;
* нормативно-правові основи функціонування СВО;
* структуру і сутність педагогічної системи військових навчальних закладів;
* організацію підготовки військових фахівців;
* співвідношення підготовки кадрових офіцерів і офіцерів запасу (резерву);
* управління СВО;
* ефективність СВО.
Відповідно до визначених ключових параметрів аналіз стану та розвитку військової професійної освіти зарубіжних країн на прикладі Російської Федерації, провідних країн НАТО та КНР здійснюється за такими категоріями:
* структура військової освіти;
* система вищої та післядипломної військової освіти, підготовка офіцерських кадрів тактичної, оперативно-так