РОЗДІЛ II
ІСТОРІЯ ІНТЕРПРЕТАЦІЙ ПОВЕДІНКОВИХ СТЕРЕОТИПІВ
ЯК ЕТИКЕТНИХ
2.1. Філософські ідеї "культивування людяності" в епоху древності
Етикет як предмет філософсько-просвітительських і власне філософських міркувань виявляється спочатку біля джерел східної культури, а потім і західної. Однак у наявних інтерпретаціях правил гарного тону, манер, що супроводжують поведінку людини, не завжди вдається знайти спадкоємність. При цьому суворо теоретичний аналіз питань, пов'язаних із зовнішньою стороною вчинків і дій, сусідить із практикою побудови і реалізації ідеальної моделі поведінки, з описом станів вдач і стереотипів поведінки, свідками чого мислителі були.
Перші етикетні вимоги, що були викладені, можна зустріти вже в найдавніших пам'ятках писемності, якими, приміром, є індійські Веди. Уже тут, поряд з гімнами і співами пісень, мають місце вислови, що належать до формальної поведінкової стратегії. До Вед приєднуються Упанішади. Вони за формою являють собою бесіду мудрого вчителя зі своїми учнями. У цих бесідах мають місце повчання морального характеру, серед яких не важко помітити і такі, що мають етикетний характер: "Не зневажай правдою. Не зневажай чеснотою. Шануй матір, як бога. Шануй батька, як бога. Шануй гостя, як бога. Шануй учителя, як бога. Роби ті дії, що бездоганні і не інші. Дотримуй тих добрих учинків, що прийнято в нас, і не інших [6, с. 90-91]".
У давньоіндійській філософії помітно прагнення мислителів дати тлумачення зовнішньої сторони поведінки людей у створенні загальної картини життєвих стратегій. У міркуваннях мислителів має місце думка про те, що конкретні зримі факти поведінки так само важливі, як хід думки, як стійкі риси характеру. Так, "доброчесні продовжують свій шлях за будь-яких умов. Благі, навіть нудячись бажанням, не базікають. Торкнуті щастям чи ж горем мудреці не показують ні того, ні іншого... [6, с. 130]".
Шляхетність, мудрість і справедливість мають відповідні їм зовнішні параметри, до яких належать відмовляння від образи, стриманість і помірність. Досягнення таких тенденцій у поведінці сполучено зі знаходженням знань, мудрості, вольових зусиль, самодисципліни: "Легко жити тому, хто нахабний, як ворона, зухвалий, нав'язливий, нерозсудливий, зіпсований. Але важко жити тому, хто скромний, хто завжди шукає чисте, хто безсторонній, холоднокровний, прозорливий [6, с. 132]". Увага до окремих вчинків і дій пов'язана з тим, що саме вони, на думку мислителів, будучи прийнятними в цілому, здатні спотворити тенденцію поведінки. "Добре сказане слово, якого не дотримуються, ? затверджують вони, ? настільки ж даремне, як і прекрасна квітка з приємним забарвленням, але позбавлена аромату [6, с. 129]".
Досягнення високих духовних цінностей залежить в остаточному підсумку від того, яка людина у своєму повсякденному спілкуванні, простих життєвих ситуаціях: "У того, хто шанобливий і завжди поважає старших, зростають чотири драхми: життя, краса, щастя, сила [6, с. 130]".
Однак мислителі Давньої Індії обмежували свій розгляд зовнішньої сторони поведінки лише рамками індивідуальної моралі, наділяючи при цьому її певним змістом і значенням для життя окремої людини. Проте очевидно, що фактична сторона поведінки із самих ранніх етапів становлення філософії моралі відокремлювалася відносно самостійним аспектом дослідження.
Дослідження етикету в давньокитайській філософії набувають більш заглибленого характеру. Мислителі рано звернули увагу на багатофункціональність правил увічливості, їхню роль не тільки в житті окремого індивіда, але і держави в цілому. Як відзначає відомий дослідник китайської філософії Л.С. Васильєв, "китайці чжоуського періоду і насамперед Конфуцій усвідомлювали, що суспільство - це насамперед щось упорядковане і тому зобов'язане підкорятися системі загальноприйнятих умовностей, обов'язкових правил поведінки і норм життя, закріплених у стійких і автоматично реалізованих стереотипах [39, с. 61]". Така позиція сприяла висуванню на перший план аналізу елементарних вимог до манер поведінки, до норм чемності і делікатності в обходженні, що Конфуцій позначив поняттям "ЛІ". У його філософських міркуваннях сутнісна характеристика цих правил визначає стан не менш значущих для суспільства явищ і процесів соціальної практики: політики, адміністрування, виховання і самовиховання, поширення мудрості й справедливості.
Характерним для позиції Конфуція є чітке розмежування і взаємозалежність правил "ЛІ" (буквально "шанобливість") і ритуалу - різновиду соціальної дії з чіткими і твердими стереотипами в поведінці: "Шанобливість поза ритуалом стомлює, а обережність поза ним веде до боягузтва; при сміливості поза ритуалом піднімають смуту, від прямоти поза ритуалом стають нетерпимими [85, с. 91]". Правила "ЛІ" є встановленими в суспільстві вимогами, що регулюють поведінку людей з точки зору їхнього поводження один з одним. Вони сприяють формуванню ряду моральних якостей, таких, як мудрість, подяка, справедливість, а також основаних на них тенденцій громадського життя, пов'язаних з керуванням, підпорядкуванням, погодженістю та ін. При цьому особливу увагу Конфуцій звертає на реалізацію правил "ЛІ" до соціальної практики, до конкретної системи державних, службових, повсякденних і родинних відносин через улаштування ритуалів і церемоній. За Конфуцієм, ритуал (церемонія) є не що інше, як спосіб поширення і прояв у відносинах між людьми власне людських начал: "Бути людиною, ? за Конфуцієм, ? значить перемогти себе і звернутися до ритуалу... Від самого себе, не від інших, залежить набуття людяності [85, с. 113]".
Ритуал поєднує людей, що переживають певний настрій, наділених тим чи іншим комплексом відчувань. Він диктує доречність вчинків і дій, співвіднесеність одних подій іншим: "При виконанні ритуалу, ? стверджує Конфуцій, ? ощадливість краща за марнотратність, на похороні почуття скорботи краще за старанність [85, с. 63]".У своїх міркуваннях про умовності, що наповнюють життя людини з включенням її в ту чи інш
- Київ+380960830922