РОЗДІЛ 2.
ДОСВІД ЗБЕРЕЖЕННЯ І РЕГЕНЕРАЦІЇ ЗАПОВІДНИХ РАЙОНІВ ІСТОРИЧНИХ МІСТ В ЗАКОРДОННИХ ЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇНАХ.
2.1. Збереження та охорона історичних міст в міжвоєнний та в післявоєнний періоди.
Можна вказати на деякі відмінності у роботах з відбудови історичних міст у східній та західній Європі та на відмінні способи урбаністичного проектування для історичних міст в окремих країнах. При повоєнній відбудові міст у Польщі виникли потреби в проведенні великої кількості історико-урбаністичних студій. Такі студії були необхідні для уникнення застосування невластивих методів відбудови та забудови міст. За прикладом Чехії та Угорщини в 1953 році були утворені спеціальні відділи при державних Майстернях Реставрації Пам'яток (ПКЗ), які виконували систематичні історико-урбаністичні дослідження як базовий матеріал для містобудівного проектування. Згодом у Польщі на початку 1960-х років було утворено спеціальну групу експертів, яка проводила дослідження спрямовані на виявлення списку історичних міст та опрацювання методики їх охорони. Ця група працювала під керівництвом архітекторів К. Павловського та М. Вітвіцького. Тоді ж було встановлено список із близько 1400 міст, які підлягали спеціальному дослідженню з метою їх пам'яткоохоронної категоризації та виявлення тих, для яких першочергово пропонувалося опрацювати обовязкові історико-архітектурні дослідження та встановити тут спеціальні режими забудови і господарської діяльності (ревалоризації). В результаті цієї роботи виділено список з 802 міст, для яких необхідно було опрацювати урбаністичні пам'яткоохоронні заходи. До середини 1980 рр. такі опрацювання вже були здійснені для 250 міст. До кінця 1990 рр. історико-урбаністичні студії були виконані для всього списку міст. В основу методики збереження архітектурно-просторового укладу історичних міст було покладено принцип охоронного зонування. Було обумовлено можливість визначення шести зон у залежності від ступеня збереженості цінних пам'яткових субстанцій. Ці зони дістали назви: "А" - зона реконструкції (відтворення) історичного урбаністичного укладу; "В" - зона охорони збережених цінних пам'яткових елементів; "К" - зона охорони краєобразу (в перекладі - виднокраю чи панорами міста); "W" - зона охорони археологічних реліктів; "E" - зона експозиції пам'яткового міського комплексу; "OW" - зона охорони археологічного культурного шару. Особливу увагу в Польщі було приділено групі міст, які зберегли виняткові краєобразні та просторові вартості староміського ансамблю (було визначено 205 таких міст). Для них першочергово було опрацьовано плани ревалоризації і вони перебували під постійною реставраційною опікою. Деякі з цих міст сьогодні добре відомі в Європі як унікальні історичні ансамблі - це Замостя, Казімєж Дольний, Сандомир, Ченстохова, Кальварія Зеб'євреовська та ін.
Аналогічні методики збереження історичних міст були застосовані в Угорщині та в колишній Чехословаччині. Крім того саме у цих країнах було започатковано утворення історико-архітектурних заповідників у центрах історичних міст. Зокрема, у Словаччині в 1978 році 10 міст були на обліку як історико-архітектурні заповідники26 . Їх утворено відповідно до закону про охорону культурної спадщини з 1958 р. (СNR №7/1958). Всі ці заповідники охоплюють під охороною історичні міські центри Банської Бистриці, Банської Штявниці, Бардейова, Братіслави, Кежмароку, Кремниці, Левочі, Пряшева і центри колишніх міст Спішської Соботи та Спішської Капітули. Місто Бардеїв за виконані роботи з регенерації середовища заповідної зони в 1981 році було нагороджено європейською відзнакою (т.зв. "золоте яблуко"). Крім перелічених об'єктів вже напочатку 1980-х років розглядалося питання про взяття під охорону історичного ядра міста Кошіце, т. зв. Високого міста в Нітрі, частин історичного ядра міст Рожняви, Сабінова, Скаліце, Старої Лубовни, Трнави, Жіліни, Спішського Підградя. Ареал Спішського замку був взятий під охорону як ландшафтно-урбаністичний комплекс.
У Західній Європі за повоєнний час спостерігалося кілька характерних етапів щодо методу відновлення історичних міст та їх центрів. Перші повоєнні роки можна назвати періодом відбудови зруйнованих міст. При цьому спостерігалося дві тенденції: перша - відбудова у старих формах, максимальне збереження історичного характеру міст (Відень, Мюнхен, Швабіш Галл та ін.); друга - відбудова з уведенням нових транспортно-урбаністичних вирішень, розбирання зруйнованих старих дільниць і створення нових на новому планувально-просторовому каркасі.
При цьому можна було побачити як мінімальні (Реймс, Шартр), так і максимальні втручання і зміни (Франкфурт-на-Майні, Берлін, Роттердам) в історично-сформованій структурі міста.
У цей період можна спостерегти два цікавих явища: 1) виникають методи реставрації великих міських дільниць або ансамблів. Причому вони наявні як в Західній (монастир Монте Кассіно), так і в Східній Європі (Варшава); 2) виникають методи консервації та експозиції руїн-пам'яток як знакових елементів в міському середовищі (Берлін: рейхстаг та ін. об'єкти, Дрезден).
Другий етап у збереженні історичних міст можна виділити у 60-70-ті роки. Цей етап спеціалісти умовно називали періодом методики "оздоровлення міст". Як приклад такого підходу можна вважати Програму зон оздоровлення в містах прийняту згідно з законом ФРН "Про міське будівництво". В 1975 р. в ФРН було охоплено 475 міст роботами зі створення "зон оздоровлення" [504]. На початку 1970-х років німецькою комісією ЮНЕСКО було проведено наукове дослідження з метою вивчення та узагальнення європейського досвіду збереження та реновації (санації) центрів історичних міст. В 1872 р. була створена робоча група "Історичні центри міст" під керівництвом Герда Альберса, яка першим своїм завданням поставила вивчити стан справ у даній області закордоном. До складу групи входили юристи, спеціалісти з охорони пам'яток та спеціалісти з планування міст.
Проблеми відбудови та реставрації німецьких історичних міст розглядалися в 1992 р. на спе
- Київ+380960830922