Ви є тут

Национально-культурное строительство в Украине в 1917-1920 гг.

Автор: 
Розовик Дмитро Федорович
Тип роботи: 
Дис. докт. наук
Рік: 
2005
Артикул:
0505U000098
129 грн
Додати в кошик

Вміст

РОЗДІЛ 2.
ОСВІТА У ДЕРЖАВОТВОРЧІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ: КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ,
ШЛЯХИ РЕАЛІЗАЦІЇ
2.1. Становлення національної шкільної освіти
Революційні події весни 1917 р. у Російській імперії привели до падіння
монархії та проголошення певних демократичних перетворень. На хвилі
революційних подій в Україні в перших числах березня 1917 р. утворилася
Центральна Рада, яка взяла на себе функції загальноукраїнського
громадсько-політичного центру. Новостворений орган, узявши курс на відродження
державності українського народу, відвів чільне місце у державотворчій політиці
питанню національно-культурного будівництва. У цій складній і багатогранній
роботі на перші позиції виходило завдання побудови національної системи освіти
та її основи – школи.
Необхідність першочерговості вирішення цього питання диктувалося тією
обставиною, що існуюча школа була майже повністю зрусифікована і до того ж не
доступна для навчання дітям і дорослим широких верств населення. Наслідком
цього стало те, що на 1917 р. понад 80% дорослого населення України не вміло
читати і писати, а з дітей шкільного віку близько 60% не мали можливості
навчатися. “Найголовніша потреба нашого національного життя, – писав
напередодні революції М. Грушевський, – є створення рідної школи, бо народ,
який не мав своєї школи, може бути лише пасербом чужих народів і ніколи не
виб’ється на самостійну дорогу свого розвитку” [1 Грушевський М. Про українську
мову і українську школу. – К.: Веселка, 1991. – С. 13.].
Тому у відозві до українського народу 7 березня 1917 р. Центральна Рада
закликала всіх громадян, культурні і політичні організації, місцеві органи
влади добиватися дозволу від Тимчасового уряду на розширення мережі освітніх
закладів, переведення освіти на україномовне викладання, українізації
державно-адміністративних установ, утворення українських культурних товариств,
а також закликала населення України збирати гроші до Національного фонду,
частину з яких планувалося виділити на культурне будівництво. У розвиток цього
документа голова Центральної Ради М. Грушевський звернувся до української
інтелігенції з проханням взяти участь у створенні нової школи, проведенні
українізації освіти і надавати всебічну допомогу підвищенню загального
культурного рівня населення [2 Вісти з Української Центральної Ради. – 1917 р.
– № 1. – 19 берез.]. Отже, відозва і виступ М. Грушевського вказали на головні
напрямки побудови української школи й по суті справи заклали теоретичну основу
створення національної системи освіти.
Під впливом революційних подій зими – весни 1917 р. українська інтелігенція,
яка мешкала в Петрограді, утворила Українську Національну Раду. До її складу
увійшли О. Лотоцький (голова), М. Славінський, П. Стебницький та інші
громадсько-політичні діячі. Рада, виступивши на захист української культури,
звернулася до міністра освіти Тимчасового уряду О. Мануйлова з проханням
дозволити вивчення рідної мови у початкових школах і надати допомогу зміцненню
їх матеріальної бази. Зважаючи на це прохання та вимоги, які отримував
Тимчасовий уряд з України, міністр видав наказ про введення вивчення
української мови всюди, де мешкають корінні українці з першого класу, а початок
вивчення російської мови, як державної й обов’язковий предмет, перенести на
другий рік навчання. Наказ також допускав викладання української мови,
літератури, історії, права України в учительських семінарах, інститутах та
створення українознавчих кафедр у вищих навчальних закладах [3 Українська мова
в школі // Вістник товариства “Просвіта” у Катеринославі. – 1917. – 24
берез.].
Рішення про усунення обмежень вивчення рідної мови на державному рівні відкрило
можливість розгорнути активну культурно-освітню роботу в Україні. Однак стара
російська система освіти не відповідала вимогам побудови національної
української школи, новим її принципам, формам, методам навчання й виховання
підростаючого покоління. Тому вона потребувала корінної реформи і перебудови на
якісно нових засадах. Питання створення такої школи з ініціативи Центральної
Ради обговорювалося на Українському Національному з’їзді (квітень 1917 р.), а
потім знайшло своє дальше теоретичне і концептуальне обґрунтування на
Всеукраїнському учительському з’їзді (квітень 1917 р.). У роботі з’їзду брало
участь 500 делегатів – представників культури й освіти від усіх регіонів
України, а також члени Центральної Ради В. Винниченко, І. Стешенко, С. Єфремов,
С. Русова та міністр освіти Тимчасового уряду О. Мануйлов.
З’їзд виробив загальну концепцію будівництва національної школи. Її основний
зміст зводився до ліквідації багатоступеневості і створення єдиної початкової
загальноосвітньої школи, яка давала б можливості учням послідовно переходити до
середньої, а потім до вищої освіти. Передбачалося збільшення терміну навчання у
початкових школах з трьох-чотирьох до п’яти-семи років, запровадження
безкоштовної і доступної освіти дітям усіх соціальних верств населення,
введення у школі розумового, фізичного, естетичного, духовного виховання учнів,
нахилу у них до творчості, пошуку нового, розвитку музичних і мистецьких
здібностей, поєднання у навчанні індивідуального виховання з
громадсько-колективним, шкільного з сімейним, зв’язку школи з практичним
життям, формування у дітей та молоді любові до Батьківщини, рідного краю, свого
народу та поваги до народів, які населяли Україну. Навчальний і виховний процес
повинен був перейти на національний грунт шляхом запровадження україномовного
викладання в школах і у всій системі освіти, введення широкого